19 вересня 2021 року виповнюється 180 років від дня народження #Анатолія_Вахнянина, одного з видатних представників західноукраїнської мистецької інтелігенції другої половини XIX ст. В пам’яті людей він лишив по собі добрий слід своєю творчістю, яку завжди пов’язував з долею рідного народу і для його добра віддав більш як півстоліття невтомної праці.
Народився Анатолій Климентович 19 вересня 1841 року в м. Сіняві, колишнього Ярославського повіту (тепер територія Польщі) в родині сільського священника. На сьомому році життя хлопчика віддали до народної школи в м. Перемишль, яке на той час було відомим музичним осередком. 1852 року, закінчивши початкову школу Анатолій вступив до гімназії. Маючи гарний голос (альт) вступає до складу перемишльського кафедрального хору, де мав змогу вивчати хорові твори Д. Бортнянського, М. Вербицького, І. Лаврівського, а також італійських та німецьких композиторів.
Закінчивши гімназію Вахнянин мріяв студіювати медицину, але через обмеженість матеріальних можливостей батьків у 1859 році вступив до Львівської духовної семінарії, де на той час був хороший чоловічий хор. Згодом він стає відомий як співак і диригент цього хору. Саме на той час пише свій перший хоровий твір на текст Ю. Федьковича “Чи знаєш де країна наша мила”.
У семінарії Анатолій Вахнянин почав займатися також і літературною діяльністю. В 1861 році видає для студентів гумористичну ілюстровану газету “Клепайло”, в якій друкує свій вірш “Празники”, пише статті і оповідання.
Закінчивши духовну семінарію Вахнянин впродовж трьох років працює на посаді вчителя української мови у перемишльській гімназії. Тут сворює товариство “Громада”, а при ньому гурток співу. Через два роки силами учнів організовує перший у Галичині концерт, присвячений Тарасу Шевченку.
Наприкінці 1965 року Анатолій Вахнянин вступає на історико-географічний факультет Віденського університету, де для нього розкривається новий світ — німецька й австрійська класична музика поряд з піснями західних і східних слов’ян. Тут він стає засновником і першим головою студентського товариства “Січ”. Тоді ж він знайомиться з Миколою Лисенком, який проїжджав через Галичину на навчання в Лейпціг. Вони будуть підтримувати товариські стосунки впродовж усього життя.
Після навчання у Відні Анатолій Климентович повертається до Львова і на посаді вчителя гімназії працює усе своє життя. Вільний від педагогічної роботи час він приділяє музичній, літературній та громадській дільності: пише публіцистичні й наукові праці, серед яких значне місце посідають статті й рецензії на музичні теми.
У 1868 році стає засновником і першим головою Товариства “Просвіта”.
У педагогічній роботі Вахнянин старався формувати високі духовні та моральні якості, самостійність мислення, наукові знання та естетичну культуру. Особливу увагу приділяв здійсненню навчально-виховного процесу в школах рідною мовою. Для вивчення курсу географії ним перекладено українською мовою і видано 1870 року “Короткий курс географії” Беллінгера, а у 1884 році складений ним підручник став основним джерелом географічних знань учнів українських гімназій.
На допомогу учителям склав і видав “Співаник для народних шкіл”, за його участі видавалися новинки хорової літератури тогочасних західноукраїнських композиторів.
1870 року Анатолій Вахнянин пише один з найвідоміших своїх солоспівів “Чи така вже наша доля” на слова І. Федоровича. Цього ж року засновує співоче товариство “Торбан”, яке проіснувало недовго, але відіграло важливу роль, як перша організація любителів хорового співу в Галичині.У 1890 році Вахнянин стає засновником, головою і диригентом співочого товариства “Боян” з нотним видавництвом при ньому. Був також ініціатором об’єднання у 1903 році численних хорових товариств у “Союз співацьких і музичних товариств”. Відкрита при ньому музична школа стала базою для організації Вищого музичного інституту, перейменованого згодом на Вищий музичний інститут ім. М. Лисенка у Львові.
1894 року Вахнянина було обрано послом (депутатом) до віденського парламенту та галицького сейму.
Вагома і музична спадщина Анатолія Вахнянина. Композитор гармонізував кілька нароодних пісень, які вийшли з друку у трьох збірках “Підручної бібліотеки “Львівського Бояна”. Найвизначніший твір Вахнянина — чотириактна опера “Купало” за власним лібретто на сюжет з часів боротьби козаків проти турецьких поневолювачів. Написав також музику до п’єси Т. Шевченка “Назар Стодоля”, до драми Ф. Заревича “Бондарівна”, до трагедії О. Огоновського “Гальшка Острозька” та до трагедії К. Устияновича “Ярополк Перший Святославович”.
У важких умовах австро-угорської влади і гніту з боку польської шляхти Атанолій Вахнянин був серед тих хто своєю творчістю будив думку національно гнобленого народу. Про таких людей Іван Франко писав, що “вони пробивали скорлупи тогочасної гнилі й рвалися до світла, до чистого воздуху”.
Вічною святістю для Анатолія Вахнянина була Україна. Він пройнявся її долею, як належить синові, і все життя віддав, щоб кожен клаптик України не був перехоплений ворогом, не загубився у намулі русифікації, ополячення чи іншого лиха.
Пам’ятаймо великого українця Анатолія Вахнянина. Саме він і його однодумці в умовах жорстокого переслідування української мови і культури, несли світло освіти і надії на кращу долю свого народу, заклали міцні основи просвітництва і вивели український народ на рівень світової культури.
Відділ культурно-просвітницької роботи