Так склалось історично, що всяка національна ідея, як і право її висловлювати, каралися чи не в усі часи. І право називати себе українцем, як і спілкуватися рідною мовою, часто оберталося для цвіту нашої нації великим болем і стражданнями.Та були й інші патріоти – неоднозначні постаті, талановиті митці, які вміли пристосуватися до влади, стати її частиною і при цьому жити з Україною в серці. Таким був поет #Борис_Олійник, якому 22 жовтня виповнилось би 85 років.
Народився Борис Олійник на Полтавщині. Закінчив факультет журналістики Київського університету імені Т. Г. Шевченка. В середині 50-х років його ім’я з’являється на сторінках преси. У 1962 році виходить перша збірка поета «Б’ють у крицю ковалі», згодом друга «Двадцятий вал» , а за збірки «Заклинання вогню», «Сива ластівка» та «У дзеркалі слова» поет отримав Державну премію імені Т. Г. Шевченка.
Борис Олійник був одним з перших, хто підняв питання Голодомору на загальносоюзний, європейський, світовий рівень. Саме він зупинив будівництво промвузла у Каневі, що загрожувало усипальниці Т. Г. Шевченка.
Багатьох «неугодних» радянській владі Борис Олійник порятував від в’язниці і бід.
У травні-червні 1986 року одним із перших побував у Чорнобилі, в зоні, звідки вів репортажі на ЦТ СРСР і України. Того ж року виступив зі статтею«Випробування Чорнобилем» в «Літературній газеті», де викрив злочинну бездіяльність влади. Впродовж наступних десятиріч поет працює в редакціях республіканських газет і журналів, в керівному апараті Спілки письменників України. У незалежній Україні проходив у парламент 4 рази. 2005 року йому було присвоєне звання Героя України (до 70-річчя від дня народження). У творах Бориса Олійника наполегливо утверджується думка про внутрішній гарт людини, очищення душі життєдайною правдою, необхідність суворої відповідальності за похибки. Значну частину своєї творчості Борис Олійник присвятив темі матері. Поезії про матір дуже ліричні, ніжні, зворушливі, наповнені синівською любов’ю. Тому багато творів поета покладені на музику. Один із них − вірш «Пісня про матір» є ніби гімном матері-трудівниці. Борис Олійник ввів в українську поезію живу народну мову.
Дмитро Стус (син Василя Стуса) − письменник, літературознавець, генеральний директор Національного музею Тараса Шевченка, кандидат філологічних наук згадував про Бориса Олійника так: «Мені пощастило в житті − у мене є кілька старших вчителів, людей, думка яких для мене є своєрідним камертоном. Такою людиною завжди був для мене й Борис Олійник… Він абсолютно відкритий до світу. Не можна сказати, що він ніколи не помилявся, але за його помилки я люблю його навіть більше, ніж за правильні вчинки. За жодних обставин він не кидав камінням у спину, ніколи не засуджував історію − завжди намагався її зрозуміти. У всіх непростих ситуаціях, в які ставила його доля, він залишався людиною».
Так, Борис Олійник прожив життя із вірою у комуністичні гасла, але в цих гаслах він бачив щось своє, інше. Він хотів рівності прав і свобод на своїй землі, хотів торжества правди і в силу своїх можливостей намагався втілювати ці ідеї в життя. Будучи частиною «системи», він «підкопував» її зсередини – змушував визнавати історичні трагедії українців, такі як геноцид. Вимагав розкривати правду і вміло боровся із «системою» її ж методами.квітня 2017 року після тривалої і важкої хвороби на 82-му році життя Борис Олійник відійшов у вічність. Похований на Байковому кладовищі у Києві.
У творчому доробку поета залишилося понад півсотні пісень у співавторстві з найвідомішими композиторами країни. Залишена нам у спадок пісенна класика – це зразок справжнього українського мелодійного слова. Пам’ятаймо Бориса Олійника– вірного сина Матері-України, який завжди беріг її у своєму серці.
Відділ культурно-просвітницької роботи