Василь Степанович народився 11 січня 1913 року в багатодітній родині в селищі Красне на Львівщині. Закінчив Золочівську класичну гімназію товариства «Рідна школа». Навчався на юридичному відділенні Люблінського католицького університету. Ще в юному віці, як і його брати, Василь Кук став членом ОУН. Перевозив нелегальну літературу, зброю, виконував різноманітні доручення керівництва ОУН. Два роки провів у польській тюрмі за проукраїнську діяльність. Його рідні брати Іллярій та Ілько були страчені в 1938 році за причетність до ОУН.
У 1942 році Василь Кук керував діяльністю ОУН на землях центрально-східної та південної України. Навесні 1943 року очолив УПА-Південь. А після загибелі Романа Шухевича влітку 1950 року Василя Кука обрали головним командиром УПА.
Кук наполягав на перенесенні головного центру опору із заходу України далі на схід. Він бачив, що сили УПА невпинно слабнуть у нерівній боротьбі з режимом. Основні зусилля вони зосереджували на видавництві і поширенні агітаційної літератури, здійсненні нападів на місцевих чиновників, партійців, радянських активістів. Василь Кук усвідомлював, що шансів на перемогу вже немає – та зброї він не складав. 1954 році Василь Кук був заарештований та відсидів у радянських в’язницях і таборах 6 років. Після звільнення Василь Степанович проживав у Києві, займався науковою роботою в Центральному державному історичному архіві та в Інституті історії Академії наук Української РСР. Після розпаду СРСР видав низку робіт присвячених історії УПА.
Львівський історик Микола Посівнич зазначив: «Василь Кук – яскрава постать, яка характеризує ціле покоління бандерівців. Його життя і перемоги – це історія 20 століття. Він був свідомий своєї місії. Радянська влада не знищила Василя Кука, вона використала генерала, щоб показати свою гуманність, щоб показати, що такого опонента залишили в живих. Кук був постійно під їхнім контролем. Їхнім розрахунком була боротьба проти націоналістичного середовища діаспори».
Одні Василя Кука вважали героєм, а інші – зрадником за те, що він залишився живим у період радянської влади. Він ніколи не виправдовувався бо не почувався винним, не раз зізнавався у розмовах, що волів померти, але водночас знав, що має відповідальність перед своїми побратимами розповісти про них і їхню боротьбу.
Феномен Василя Кука полягає ще й і у тому, що він усе своє життя вчився, добре знав 7 мов.
У 2002 році Василь Кук відмовився від звання Героя України. Він заявив, що не може прийняти це звання допоки бійці УПА не визнані на державному рівні учасниками бойових дій та боротьби за незалежність України. Як відомо, статус борців за незалежність України воїни УПА отримали тільки 2015 року, коли Василя Степановича вже не було в живих.
Останнього командира УПА не стало 9 вересня 2007 року на 95 році життя. Похований він у рідному селищі Красне, біля меморіалу «Борцям за волю України».
https://www.youtube.com/watch?v=ioSVjeDvDjg
