«Історію рухає вперед не більшість,
а активна творча меншість,
яка становить одиниці відсотків населення».
А. Тойнбі
Українська історія – «безупинний, безперервний ряд повстань, війн, пожарищ, Голодоморів, військових переворотів, інтриг, сварок, підкопування». Так свого часу висловив В. Винниченко. Із цим важко сперечатися, адже, будучи розташованою між двох світових потуг, Україна постійно ставала об’єктом нападів. 17 ст. в історії України було чи не найбурхливішим. Низка козацьких повстань, війна під проводом Богдана Хмельницького та Руїна, яка настала по ньому, змінили політичний і життєвий уклад на українських землях. Щодалі більшої ваги набирало українське козацтво, яке мало провідну роль в політичному тодішньому вимірі. Основним змістом українського національно-визвольного руху в той час і у всі періоди, була боротьба за Незалежність Держави. На героїці визвольних змагань, виховувалося не одне покоління українських патріотів, політичних, культурних та церковних діячів. Показовою в цьому, серед тієї когорти є постать Івана Мазепи – єдиний гетьман, який правив Гетьманщиною понад 20 років. Це знакова особистість не лише для України, а й для світової історії. Увійшов в історію як один із видатних військово-політичних діячів України, на долю якого випали тяжкі випробування, пройшов сувору школу життя в час, коли було знищено майже всі політичні, соціальні, культурні здобутки українського народу.
Вбачаючи в планах царя Петра І справу цивілізації держави – загрозу для того, що ще залишилося від гетьманської влади в Україні, Іван Мазепа впевнено прийняв рішення, що при підтримці Карла ХІІ зможе забезпечити Україні повну суверенність, про яку мріяв Богдан Хмельницький і яку майже здобув… Та гетьман в скорому часі переконався, що підтримують його далеко не всі свої… Полтавська битва звела нанівець усі сподівання І. Мазепи. Загарбницьке російське військо вторгнувшись в Україну агресивно її нищило… Не оминула помста і запорожців. Січ була знищена.
Ім’я гетьмана та «мазепинцівців» (як зазначають дослідники, в самій російській імперії «мазепинцями» називали не зрадників, а носіїв української національної ідеї) впродовж трьох століть на устах як його прихильників, так і ворогів. До сьогодні це ім’я перебуває у списку тих, кого російська імперія нещадно таврувала, а діяльність його фальсифікувала з особливим цинізмом.
Пам’ять про гетьмана свідомо знищувалася на догоду політичним режимам. За наказом Петра І по всій Україні відбувалися арешти прибічників, однодумців Івана Мазепи. 12 листопада 1708 року в Глухівському Соборі Святої Трійці, у пильним контролем царя, російських можновладців, новообраного українського гетьмана Івана Скоропадського та інших відомих осіб, відбулася церемонія проголошення церковної анафеми. 10 липня 1918 року анафему було знято, проте, в період радянської окупації України знову відновлено те негативне ставлення до особи гетьмана.
Треба зазначити, що цар Петро І у слід за Мазепою називав зрадниками чи не всіх українських гетьманів. Побутує вислів – «у держав немає вічних друзів, а є лише вічні інтереси» – Т. Чухліб.
«Запроданець», «Зрадник», «Кривоприсяжник», «Юда» – так називає Івана Мазепу російська інтелектуальна думка і в наш час. Не догодив гетьман тим, що обороняв САМОСТІЙНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ – ГЕТЬМАНЩИНИ, намагаючись визволити свою Батьківщину з-під московського ярма. Адже прагнув Вільної Незалежної України – політичного статусу Батьківщини – «матки бідної, Ойчизни милої України».
Лише з національним відродженням наприкінці 80-тих років ХХст. та здобуттям Україною Незалежності в 1991 році про події Мазепинського повстання та Полтавської битви почали говорити і писати об’єктивно без ідеологічних імперсько-радянських стереотипів.
За період гетьманування і завдяки своїм талантам Іван Мазепа зумів стримати росію в нещадному, агресивному нищенні Української Державності.
Отож, ким був гетьман Іван Мазепа? Героєм, який став до нерівної боротьби за ВОЛЮ свого народу чи зрадником? Усе те необхідно знати кожному з нас, нинішніх, щоб зрозуміти причини того, чому про одного з видатних і відомих синів України, Національного Героя – Гетьмана Івана Степановича Мазепу-Колединського і в сьогоденні ведуться суперечки, виголошуються «полярні» міркування, тобто, боротьба за відновлення доброго імені видатного діяча все ж триває.
Сучасники описували Гетьмана Мазепу як світську людину, здатну грамотно, вільно висловлюватися, об’єктивно оцінювати події, прекрасно обізнану з європейськими справами та східноєвропейськими міжнародними проблемами. Хто спілкувався з гетьманом, засвідчували, що він володів найрізноманітнішими науками – від фізики до публічного права.
Іван Мазепа здобув загальноєвропейську освіту і культуру, був державним діячем, воєначальником, меценатом, опікуном знедолених, Церкви, поетом, музикантом, книголюбом, колекціонером, проектувальником в будівництві, наділений розважливою мудрістю. Записи іноземних спостерігачів зазначають на вроджену поважність, величавість, вихованість, стриманість, інтелігентність. Цікавився європейськими та іншими близькими до України правителями, відзначався політичною гнучкістю, виявляв мужність і витримку, що було необхідним для такого діяча в тодішніх обставинах. Мав сильну волю, наділений володарською діяльністю, був любленим серед народу, дбав по-батьківському про всіх своїх підлеглих. Все те характеризує, як визначну особу, освіченого державника.
За освіченістю, загальною культурою з Іваном Мазепою не міг зрівнятися, ні російський цар, ні будь-хто з російської еліти. Український гетьман вільно володів 8-мома мовами: польською, російською, латинською, грецькою, італійською, французькою, німецькою, татарською, знав нідерландську. Любив музичне мистецтво і добре на ньому знався, підтримував матеріально музикантів і співаків, сам грав на торбані – різновиді кобзи, популярній у тогочасній Європі. Багато читав, упродовж життя збирав книги, рукописи, мав чисельну бібліотеку в Батуринський резиденції, з якої подарував Переяславській єпархії унікальну пам’ятку – Пересопницьке Євангеліє 16 століття, що на ньому тепер присягають Президенти України. У своєму щоденнику Пилип Орлик записав: «Незабутня для мене і досі величезна бібліотека Івана Мазепи, дорогоцінні оправи з гетьманським гербом, найкращі київські видання, німецькі, латинські, інкунабули, багато ілюстровані стародавні рукописи. Не без зітхання згадую в теперішній моїй мізерії всі ці книжкові багатства, рівним яким не було в Україні.» На жаль, у 1708 році бібліотеку спалили московські агресори, що заволоділи Батурином. Хтозна, які ще скарби духовної культури згоріли у цій пожежі, влаштованій загарбницьким російським військом.
Здобутті високої освіченості, формуванні духовного світу майбутнього гетьмана, відіграли у великій мірі намагання мами – Марії Мокієвської. Сім’я була високо освіченою і заможною. Завдяки статкам, Івана відрядили до навчального закладу – Києво-Могилянської академії, яка відповідала зразкам провідних європейських вузів. По завершенні Іван навчався у столиці Польщі – Кракові, згодом продовжив навчання за кордоном.
Ніколи гетьман не був маріонеткою, а незалежною, самостійною особистістю. Як висловила Олена Теліга про гетьмана – «Він був паном життя у кожній ситуації».
В надто нелегких умовах, насильно влаштованих московським правлінням відносно Козацької Держави, в складний період прийняв І. Мазепа керівництво Українською Державою. Змушений починати при «новому урізанні козацьких прав та свобод. Саме це значною мірою зменшувало можливості Володаря Гетьманщини при втіленні національної ідеї. Багато чого не хотів, а усвідомлював, що змушений так чинити: йти проти тих, що намагалися будь-якою ціною звільнити рідну землю від московського ярма; називати себе царським підніжком, хоч не можна тут не взяти до уваги й факту, що мусив виконувати етикет дикішої держави,від якої залежав. …Але такі речі чинилися, принаймні із І.Самойловичем та І.Мазепою, не з колаборанства чи національного відступництва, не через зраду національної ідеї, хоч такі речі видимо їй шкодили, але через цілком свідоме прагнення зберегти не лише свою владу, але й досягнення в будівництві своєї держави, а також забезпечити нації посильно можливе творення своєї автентичності» – Валерій Шивчук. Так, не погодившись на нав’язані «правила», стати гетьманом не зміг би. Виходив із тяжкого і неприємного для себе нав’язаного, а ще багато втрачаючи для своєї влади і України.
Необхідно наголосити, що тиск царського уряду на І.Мазепу був надто напружений, отож, змушений вдаватися до гнучкої політики – тим більше, що мав не лише зовнішнє вороже протиставлення, але й внутрішню опозицію. Тобто, перебував під подвійним контролем, про що свідчать численні на нього доноси старшин. У відомому вірші І.Мазепи – «Дума пана Гетьмана Мазепи» чітко висловлено про відсутність єдності поміж українцями: «През незгоду всі пропали, самі себе звоювали».
Будучи високоерудованим, як політик, зумів фактично мало втратити із надбань своєї Батьківщини, а ще й самому вберегтися з-під зверхності російської влади і царських вельмож, не потрапити у повну їхню залежність.
Великі, відповідальні справи не вирішуються легко.
Тільки сильні духом здатні витримати непосильні випробування і при тому виявити людську гідність.
Гетьман у свій дипломатичний спосіб ще намагався локалізувати, в міру можливості, все те шкідливе для України, що несли у своїй основі Коломацькі статті.
Попри всі перипетії, незгоди, непорозуміння, небезпеки, перешкоди, зумів: Козацьку Державу стабілізувати, розвинути господарство, промисловість, посприяти розвитку освіти, налагодити книгодрукування, літописання, будівництво церков, монастирів, культурних осередків та ін.. Відбулося формування національних еліт: військово-державної, конфесійної, освітньої, мистецької. Упорядковувалося життя народу у своїй державі.
Без перебільшення можна висловити, що розпочав нову добу в державному управлінні.
Якою бажав бачити Україну? Відповідно до тих свідчень, що до нас дійшли – це мала бути ВІЛЬНА, НЕЗАЛЕЖНА УКРАЇНА у фундаменті якої закладено національну основу, духовність, внутрішню політичну стабільність. Такі орієнтири в державному управлінні допомогли гетьманові утримати булаву більше двох десятиліть.
Про гетьмана І. Мазепу сьогодні маємо вже де почитати як про державного діяча, політика, дипломата, воєначальника. А ще був гетьман впливовим будівничим української культури. Історія пам’ятає, як бурхливо розвивалося мистецтво в Україні за І. Мазепи. В архітектурі утвердився стиль українського барокко, що гармонійно поєднувався з народною традицією. У цьому стилі будували і перебудовували культові і світські споруди.
Відомий Іван Степанович, як патрон Києво-Могилянської академії. За його правління заклад набув статусу академії, досяг високого розквіту. В її стінах у той час діяв активний осередок українських вчених і письменників. Відкривав школи, де тільки було можливо, звідусіль, де б не бував, привозив книги. Справедливо час Мазепиного гетьманування вважається другою «золотою» добою в українському мистецтві після правління Володимира Великого і Ярослава Мудрого.
Шанобливо відкликалися про гетьмана сучасники-іноземці: – «Геній козаків!», «Будівничий Козацької Держави», а народ з любов’ю називав «Правдивий ревнитель Вітчизни нашої, прав та вольностей військових», «Просвічений Володар», «Освітній діяч», бо засобами розумної організації внутрішнього життя в країні забезпечував буття народу з національним, економічним, культурним, духовним наповненням із виявом Милосердя.
Повага і шана до українського гетьмана були надто великими. Ще за життя заслужив європейської слави, про нього писали в різних країнах. Багато митців світового рівня присвятили свої твори Великому Українцю. Французький просвітитель Вольтер, англійський поет Джордж Гордон Байрон, письменники польський – Юліуш Словацький, французький – Віктор Гюґо, угорський композитор Ференц Ліст і багато інших. Написано романи, драми, поеми, оповідання, повісті, вірші та безліч наукових праць.
Саме до цього геройського подвижника можна звернути запитання: «ЩО ПРО ВАС, ОДНОГО ДНЯ СКАЖЕ ІСТОРІЯ?» – вислів Патріярха Йосифа Сліпого – «в’язня Христа ради». Історія про гетьмана Івана Мазепу відповіла своїми справедливими фактами: ВОЛОДАР МАТЕРІ – УКРАЇНИ!, ДЕРЖАВНИЙ МУЖ!, МЕЦЕНАТ І ПРОСВІТИТЕЛЬ. Останній з гетьманів України, котрий спробував відвоювати своєму народові НЕЗАЛЕЖНІСТЬ. «Так, він був зрадником зі зрадливими царями, що з перших днів Переяслава зраджували Україну. Кривоприсяжник із кривоприсяжними царями, що присягали «заховати пункти Богдана Хмельницького». Юда? Так, але Юда з Юдами, що продавали за тридцять срібняків українські землі. …Проте, ніколи Іван Степанович Мазепа не був а ні зрадником, ані кривоприсяжником, ані Юдою супроти України, до якої був сповнений святої любові» – Ілля Борщак.
Завдяки своїм природним здібностям, здобутій освіті, військовому вишколу гетьман став впливовим державотворцем, полководцем, дипломатом, культурним діячем який будував нову ранньомодерну Україну.
Тій воістину титанічній особистості національної та світової історії, який понад 300 років тому повстав за НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ і останніми промовленими словами в час відходу з життя були: «БЕЗ НАДІЇ СПОДІВАЮСЯ», складаймо постійно гідну шану.
Любімо і шануймо долю погорджувальних, адже, намірів Провидіння Божого жодна людська мудрість не може звести нанівець.
«Осмислюймо пройдений шлях, наші успіхи й невдачі. Об’єктивна картина історичного шляху не лише збагатить наші знання а й укріпить нашу віру, сприятиме піднесенню духу…» – Петро Дужий.
Дорожімо свободою країни і пам’ятаймо: «…майбутнє можна будувати тільки на історичному грунті, народ без історичної пам’яти не є народом, а коли ця пам’ять перестає для нього бути святою, він негідний одержаного в спадщину по батьках імені.» – Дмитро Дорошенко.
Ніхто нам не збудує України,
Коли ми самі її не збудуємо.
І ніхто нам не згуртує нації,
Коли ми самі нацією не хочемо бути.
В’ячеслав Липинський