Львівський обласний центр народної творчості і культурно-освітньої роботи

ГОЛОДОМОР – ГЕНОЦИД 1932-1933 В УКРАЇНІ

Український народ упродовж своєї історії не раз потерпав від руйнівних стихійних лих – повеней, посух, епідемій, нашестя сарани. Не обминали його і штучно спровоковані ГОЛОДОМОРИ. То надто трагічні історичні події, що забрали мільйони невинних життів, але не зуміли знищити Україну. Досить лише згадати про надто величезні людські втрати 1918-1922, 1932-1933, 1946-1947 рр., а ще післявоєнні репресії, що за своєю жорстокістю мало в чому поступалися ГОЛОДОМОРАМ. Усі вони припадають на радянський період історії України і мають спільні причини і витоки.

Штучно організований ГОЛОДОМОР початку 30-х рр. був найжахливішим за своїми наслідками – економічними, політичними, демографічними, морально-етичними, соціально-психологічними. Він, як вияв соціально-політичний, безперечно, є породженням тоталітарно-комуністичного режиму з його директивно-плановою економікою і з згубним для села курсом на примусову колективізацію, непосильними для колгоспів та одноосібних селянських господарств хлібозаготівлями, конфіскацією у селян усіх продовольчих запасів, ліквідацією куркульства, кривавим терором, спрямованим проти українського народу. Немає сумнівів і в тому, що апокаліпсис в українському селі цілком свідомо організувала компартійно-радянська олігархія.

Чи не співзвучні висловлені слова Тараса Шевченка про ті роки і події.

Мій Боже милий, знову лихо!…
Було так любо, було тихо;
Ми заходились розкувать
Своїм невольникам кайдани.
Аж гульк!… І знову потекла
Мужицька кров!

Ті події 1930-33 рр. людської трагедії позначені особливо виразним тавром лицемірства і підступності. Умисно організовані умови життя, розраховані на свідоме фізичне винищення частини людства – найвиразніша ознака Геноциду в Україні, що була детально відпрацьована більшовицькою владою. Десятки прийнятих компартійною верхівкою і державними органами постанов, за своїм змістом свідомо готували смертний вирок мільйонам людей. Розроблений був комплекс репресивно-каральних заходів. Це хлібні штрафи, конфіскація майна, виселення, арешти, депортації, тюремні ув’язнення, навіть розстріл. Жертвами організованого терору ставали не лише рядові селяни, а й керівники колгоспів, голови сільських рад, працівники райкомів, райвиконкомів, найвпливовіші, непокірні, – ті, хто не погоджувався з політикою партії. Більше того : до числа тих жертв нарівні з чоловіками потрапляли жінки, діти, люди похилого віку. Тож українське населення терпіло подвійно – як селянин і як українець. «Куркуля» ганьблено, як носія національних ідей, а «націоналіста», як виразника куркульських настроїв. Ті дії пояснювалися тим, що це вороги народу, небезпечні злочинці, яких необхідно позбутися. Розкулькулювання означало, по суті, фізичне знищення або депортацію на ПІВНІЧ мільйонів активних і свідомих українців, як із сіл, так і з міст, разом з їхніми родинами. Тобто, більшовицький режим завдав для народу потрійних проблем, терпінь, поневірянь, трагедій – РОЗКУЛЬКУЛЮВАННЯ. КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ. ГОЛОДОМОРИ.

Найогиднішим, мабуть, було те, що масове винищення чоловіків, жінок, дітей одобрялося комуністичною ідеологією. О, як їм боліла їх країна!

Ця акція супроводжувалася масовим нищенням української культури, інтелігенції, Церкви. Українці, які були свідками арештів та вбивств громадських діячів, вчених, провідних науковців, митців, письменників, політичних діячів, священиків, власницьких соціальних верств, розцінювали вчинки керівників держави як сплановане знищення культурної еліти нації, як війну влади з народом та його культурним надбанням, цінностями, національною ідеєю.

Незаперечним є той факт, що компартійна верхівка радянської тоталітарної держави не вживала необхідних заходів для відвернення голодної смерті мільйонів людей. Хоч були у селі діючі недержавні організації та громадські об’єднання, які повинні були надавати допомогу жертвам ГОЛОДОМОРУ. Чомусь вони залишалися бездіяльними.

Організований ГОЛОД ламав людину як особистість. Виснажена фізично до останку, вона швидко деградувала психічно і морально,… якій ставало байдуже, що відбувається навколо, як нею крутять, усе забирають з оселі й двору, куди вивозять її, а нерідко й усю родину. Перед смертю, люди часто божеволіли.

Радянським комуністичним режимом був глибоко підірваний генетичний корінь українського народу, що призвело до різкого знелюднення української землі. До вимерлих сіл завозили жителів з різних регіонів РРФСР.

Голод вніс зміни в життя і побут українців. Спустошені села оніміли. Селянський рід безпощадно знищувався. Чи не в кожній другій хаті вікна були навхрест забиті дошками, двори заростали лободою. Терором було розмито український етнос, знищено глибокий культурний генофонд української нації. Забувалися народні промисли – різьблення, ткацтво, вишивання, гаптування, ковальство та ін.. Земля втрачала надійних господарів, пустувала, давала мізерні врожаї. Все, що з’єднувало дітей з батьківським гніздом, перервалося штучно спланованими ГОДОМОРАМИ, залишивши народ без коріння, нащадків – без родоводу. Що полегшило справу закабалення України.
Необхідно відмітити, що все ж, історично українці – стародавня нація, яка зуміла вистояти і вижити наперекір усім лихоліттям. Ключ до українського національного виживання містився в царині народної культури. Селянство і далі свідомо продовжувало вживати українську мову,а пісні, думи з козацького минулого, що були частиною їхньої національної спадщини, так і не вдалося ворожим силам викорінити. А давня високорозвинена національна свідомість також цілком не зникла. Творча інтелігенція наполегливо зберігала українську ідею. ГОЛОДОМОР – один із найзначніших, а разом із тим і найжахливіших періодів української історії!

Безневинних людей обвинувачували у націоналізмі, причетності до заколотів, участі в неіснуючих таємних організаціях. Переслідувалися родини репресованих «ворогів народу».

«Кількість жертв у справжній війні проти селянства перевищувала загальну кількість загиблих у всіх країнах під час Першої світової війни» – Андрій Куліш.

На знак протесту проти антиукраїнської політики москви наклали на себе руки письменник і громадській діяч Микола Хвильовий та нарком освіти у УСРР Микола Скрипник.

«Трагічність української історії ХХ століття вповні усвідомлюєш, коли доходиш розуміння, що у 1917-20 роках люди народжувалися як громадяни вільної держави, а от дальша їхня доля стелилася вже як у «вірних бійців справи леніна-сталіна», тобто підданих колоніальної імперії. І далеко не всі із народжених у добу визвольної революції дожили до часів, коли Україна знову стала НЕЗАЛЕЖНОЮ. І далеко не всі, звикнувши жити у рабстві, змогли належним чином поцінувати знову здобуту їхніми нащадками волю. …

Яка дика епоха! З якою сатанинською силою нищилася Україна! За трагізмом долі ми народ унікальний. Найбільші генії нації – Тарас Шевченко, Микола Гоголь, Григорій Сковорода – все життя були безпритульними. Шевченків «Заповіт» написано в Переяславі, в домі Козачковського. Микола Гоголь помер у чужому домі, так само бездомним пішов із життя й Григорій Сковорода… Але сталінщина своїми жахіттями, державним садизмом перевершила все. ГЕНОЦИД винищив найдіяльніші, найздібніші сили народу. За які ж гріхи нам випала така доля?» – Олесь Гончар.

Чим можна пояснити акт більшовицького Геноциду проти української нації, народу! Які мотиви спонукали владні структури до терору ГОЛОДОМ? Чому так звана «держава робітників і селян» залишалася байдужою до голодної смерті мільйонів українців? Ті та інші питання протягом десятиліть уперто обминав радянський комуністичний режим. Майже 60 років компартійна верхівка, державні органи приховували трагедію українського села. Офіційне вшанування пам’яті жертв ГОЛОДОМОРУ, в тому числі визнання його ГЕНОЦИДОМ українського народу, розпочалося, на жаль, не в Україні, а за ініціативи української діаспори у США та Канаді. Починаючи від 1983 року, у мерії столиці канадської провінції Альберта в місті м.Едмонтоні щорічно проводиться відзначення річниці ГОЛОДОМОРУ.

1988 році Конгрес США, а 1989 р. – міжнародна комісія юристів офіційно визнали ГОЛОДОМОР 1932-1933 рр. Актом ГЕНОЦИДУ проти української нації.

Нині, вітчизняна громадськість, депутати парламенту відзначають, що «тотальне винищення мільйонів українських хліборобів штучним ГОЛОДОМ стало свідомою терористичною акцією політичної системи сталінізму. Поруйновано соціальні основи, її вікові традиції, підірвано духовну культуру і унікальну етнічну самобутність. Трагедія ГОЛОДОМОРУ 1032-1933 рр. в Україні впродовж багатьох десятиліть не просто замовчувалася, а й офіційно заперечувалася державною правлячою верхівкою СРСР. Її причини, характер, механізм, організації і масштаби ретельно приховувалися не тільки від міжнародного співробітництва, а й від кількох поколінь наших співвітчизників».

НІ !!! НЕ ЗАБУДЕТЬСЯ жоден із вчинених радянським комуністичним режимом ГОЛОДОМОРІВ, що смертоносною хвилею зносив із карти українські села.

За останні 300 років колонізації України «імперією», все ж українській народ зберіг прабатьківську ментальність ДОБРА і СВОБОДИ. Особливо це актуально саме в сучасних умовах розвитку української державності та становлення української нації, коли за багато десятиліть, століть і навіть тисячоліть на території, де знаходиться Україна була одна з найбільших і могутніх європейських держав – Київська-Русь. Формується нова європейська держава-Україна. Європейська саме за ментальністю людей, громадян тієї держави, а не лише за її територіальною приналежністю.

ЗЛО може мати лише тимчасовий успіх. Перемога буде завжди за ДОБРОМ. Переконливо віримо, що майбутнє України заплачене дорогоцінною платою – невинно пролитою кров’ю, великомученицькими терпіннями, врешті, відданням життя незліченної кількості мільйонів убієнних життів буде СВІТЛИМ.

«Якщо ми пам’ятаємо нашу історію, її вивчаємо, то вона нас будує. Пам’ять подій рівня ГОЛОДОМОРУ – це націєтворчий елемент, це підкреслення фундаментальної вартості яка об’єднує суспільства, яка пов’язує нас з минулим, без якого не може сформуватись єдиний державний організм, ані сьогодні, ані в майбутньому…» – Блаженніший Любомир Гузар.

Пророцтво.
Настане час, росії чорний час,
Коли, царі, впаде корона з вас,
Забуде чернь свою до вас любов,
І за поживу людям буде кров;
Коли дітей, коли невинних жон
Повалений не захистить закон;
Коли чума відкупи мертвих тіл
Почне блукати між печальних сіл
Щоб бідарів хустиною скликать,
І голод буде бідний край терзать,
І заграви відіб’ються в воді.–
Могутній муж появиться тоді
І ти його пізнаєш, і за мить
Збагнеш, чому булатний ніж ближчить
В його руці. І знай: від сліз твоїх,
Від стогону йому лиш буде сміх;
І всім страшний він буде на землі,
Як плащ його, як дума на чолі.

1830 рік. Переклад Максима Рильського.

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.