“… Немає більшої насолоди для письменницької душі, як писати книгу для юних. Це немовби свіжий подих вітру вранці, десь на лузі дитинства, коли тільки-тільки сходить сонце…”. Ці слова стали творчим кредо Віктора Семеновича Близнеця, якому у нинішньому році мало б виповнитися 90.
Ім’я Віктора Близнеця – одне з найяскравіших у сузір’ї українських прозаїків, які писали для дітей. В житті він не мирився з неправдою, не сприймав й сірості в літературі, яка була для нього великою справою.
Народився Віктор Семенович у селі Володимирівці на Кіровоградщині. Під час німецької окупації свідоцтво про народження хлопця загубилося, тому дату його появи на світ мати визначила приблизно: “в голодовку перед Пасхою” – 10 квітня 1933 року.
Він народився у багатодітній сім’ї, був четвертою дитиною у батьків. Через війну та хвороби з шести дітей серед живих залишилося троє.
Однак, те важке дитинство було для нього і найдорожчим: у ньому – витоки його характеру і таланту творця. Там перші кроки і перші враження закладені сім’єю, рідним краєм, оточенням, школою.
Навчався Віктор спочатку у Володимирівці, Першотравенці, старші класи закінчував у Компаніївці. Віктор наполегливо долав науку, був надзвичайно працьовитий, вимогливий до себе, сором’язливий, скромний, не за віком розсудливий. Вчителі і учні любили його за надійність, органічне прагнення допомогти і порадити. І хоча всі науки хлопцю давалися легко, перевагу він все ж таки віддавав літературі.
У 1952 році Віктор Близнець із золотою медаллю закінчує школу і вступає на факультет журналістики Київського державного університету.
Студентом четвертого курсу одружується з киянкою Раїсою. Їй було 17, коли вони познайомилися. Віктор приходив до студентів — її сусідів по комунальній квартирі. “Ми були молоді, бідні, за теперішніми мірками просто злиденні”, – згадувала пізніше дружина. Обоє їхніх дітей – старший Юрій і донька Ольга згодом стали біологами.
Його університетськими друзями були відомі нині письменники – В. Симоненко, М. Сом, Т. Коломієць. У людях понад усе цінував гідність. Був щирий, добрий, але принциповий. Не мирився з неправдою, несправедливістю в житті, з сірістю – в літературі, що була для нього великим і святим ділом.
Закінчивши факультет журналістики Київського університету, він працював у газетах, журналах, видавництві, писав оповідання й повісті про дітей і для дітей. Діти – герої творів Віктора Близнеця постають перед нами реальними, такими як і в житті. Вони: непосидючі, мрійливі, нерозважливі, надміру довірливі. Спільне, що їх єднає, – це доброта, щирість, багатство внутрішнього світу.
Хоч у радянській дитячій літературі й вважалося, що читання трагічних творів шкідливе для юної несформованої психіки, та Близнець успішно порушив це правило в багатьох своїх творах. У кожній своїй книжці письменник говорив із дітьми про найважливіше – життя і смерть, правду й кривду, любов і ненависть. Говорив просто, як із дорослими. Тож і не дивно, що його книжки для дітей одразу привернули увагу читачів і критиків.
Перші сім оповідань В. Близнеця про дивосвіт дитинства було видано збіркою “Ойойкове гніздо” (1963), в якій автор навчає своїх читачів відрізняти добро від зла, закликає до щирості у взаєминах. Згодом вийшла збірка “Як народжується стежка” адресована дітям молодшого шкільного віку.
Повісті В. Близнеця про воєнне і повоєнне дитинство: “Паруси над степом”, “Землянка”, “Мовчун”, “В ту холодну зиму, або Птиця помсти Сімург”.
Величезний успіх мала повість “Звук павутинки”, яка змусила критиків говорити про автора як про одного з найяскравіших дитячих письменників України. 2003 року Міжнародний освітній фонд ім. Ярослава Мудрого започаткував Літературну премію “Звук павутинки” імені В. Близнеця за найкращі твори для дітей.
Незадовго до своєї смерті В. Близнець переклав сучасною українською мовою літопис “Повість временних літ”. У видавництві “Веселка” вона вийшла з чудовими гравюрами художника Георгія Якутовича.
У 1970-ті роки Віктора Близнеця перестали друкувати, він досить важко це переживав. Він опинився фактично в ізоляції. Колеги, журналісти, письменники намагалися з ним не зустрічатися, щоб на них не впала пляма.
Не заростає протоптана до дитячих сердець стежина Віктора Близнеця. Цієї весни йому виповнилося б 90, а він не зустрів навіть полудня віку. Квітень Віктора Близнеця – трагічний і буйний. В цьому місяці він народився, щоб через 48 років 2 квітня 1981 року трагічно обірвати своє життя. Воно обірвалося як звук срібної павутинки, що полетіла у вічність над нашими буденними клопотами, одвічними тривогами і надіями на краще майбутнє. Творчість В. Близнеця відзначена премією ім. Лесі Українки (посмертно). Він став класиком української дитячої літератури.