13 серпня виповнюється 100 років від дня народження яскравого обдарування поета, прозаїка, публіциста, наукового співробітника Української Вільної Академії наук у США, активного члена Міжнародного Українського Руху Леоніда Лимана (Григоріва).
Леонід Іванович Григорів (Лиман) народився у с. Малі Сорочинці 13 серпня 1922 року на Полтавщині.
Багато довелося пережити майбутньому письменникові. Голодомор 33-го, колективізація, сталінські репресії – усе це зачепило підлітка чорним трагічним крилом.Батька розстріляли більшовики, трагічно обірвалося життя й матері. Від голоду та страшного животіння в радянському сиротинці, який мало чим відрізнявся від в’язниці, його врятували чужі люди, перед якими Леонід вважав себе боржником до кінця свого життя.
Ним опікувалася громада с. Соснівка Гадяцького повіту, де батько був священиком. З Гадяччиною пов’язані шкільні роки Леоніда, навчання у педагогічному училищі, перші публікації ранніх поезій. 1939 року юнак став студентом Харківського учительського інституту. В часи Другої світової війни працює у газеті «Нова Україна» (Харків). Подорожує Україною. Відвідує окуповані німцями Одесу, Миколаїв, Донецьк (певний час мешкав, імовірно, у Краматорську, про що свідчить його вірш «Краматорськ»), стає свідком розкопок масових захоронень людей, знищених радянським тоталітарним режимом у Вінниці (1943).
Відтак, оселяється у Львові, друкується у газетах «Львівські вісті» та «Краківські вісті», у журналах «Наші дні» та «Золотий перстень». Приятелює з визначними літературними діячами Євгеном Маланюком і Михайлом Орестом. Наприкінці війни еміґрує на захід Європи, де перебуває в таборах переміщених осіб. Разом із поетом Леонідом Полтавою, за допомоги Володимира Ярошевича потай вивозять українські шрифти з колишньої друкарні журналу «Дозвілля» та газети «Земля» з міста Плауен (радянська окупаційна зона) і таким чином започатковують український друк в Реґенсбурзі на Дунаї.
В ту західнонімецьку пору Лиман активно друкував вірші, нариси, статті, рецензії в українській пресі. У 1946–1947 рр. він вніс в українську поезію щось таке, чого в ній не було досі. Оте “щось” український літературознавець Юрій Лавріненко (1905–1987) визначив як “духовний аристократизм”.
Чужина стала його гнітити. У нарисі “Моє інтимне” читаємо: “В житті ми йшли не так, як нам бажалось. Нас привчали жити у світі чужих поривань і набутих норм життя. Ми дихали чужим повітрям…”.1949 року Леонід Лиман переїхав до США, постійно проживав у Нью-Йорку
Мешкав у церкві, на другому поверсі мав невеличку кімнатку: “Я самітний у своїй кімнаті…”, – писав він, не маючи родини, дітей. Допомагати, турбуватися, перейматися болями інших – було його сутністю.
Дехто з критиків вважає його одним із найкращих поетів його покоління. І справді, коли порівняти його творчість із поезіями однолітків, вона дивує зрілістю, великим художнім контролем і холодною проникливістю спостереження.
У Леоніда Івановича не було бажання інтегруватися в американський світ. Він слідкував за українським життям, був частим гостем на українських вечорах, любив бувати у бібліотеках.Самотужки видавав “Нотатник” – місячник суспільно-політичної тематики, в якому висвітлював літературно-мистецьке життя в Україні і в еміграції, працював редактором на радіостанції “Свобода”. 2002 року у київському видавництві “Задруга”, за редакцією українського літературознавця Р. Доценка, вийшла книга творів Л. Лимана “Пам’ять” (поезія і проза). Його поезії беруть у полон з першого рядка.
У житті Леоніду Івановичу були властиві рідкісна скромність, небагатослівність, інтелігентність. Він ніколи не принизив людську гідність, ніколи про людей не говорив погано.
Своє життя він прожив гідно, з любов’ю до ближнього, до рідного краю, редагував інформаційний листок “Полтавське земляцтво”, намагаючись об’єднати полтавців у діаспорі.
Помер Леонід Іванович Лиман 31 жовтня 2003 року. “Він жив для людей і вельми їм прислужився” (із некролога в діаспорі). Він залишився у пам’яті всіх, хто його знав, людиною світлої душі, чистого серця, безмежної доброти. У рамках декомунізації з ініціативи голови обласного товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка Миколи Кульчинського одну із вулиць Полтави перейменували на честь Леоніда Лимана.
Рекомендуємо до прослуховування аудіо-поезію https://cutt.ly/qXrvghA