Лесь Мартович — правдивий голос галицького села, «доктор хлопістики», адвокат.
155-річчя від дня народження.
В українській літературі кінця 19 ст. з легкої руки Івана Франка з’явився новий термін – «покутська трійця».
Їх було троє: Лесь Мартович, Марко Черемшина та Василь Стефаник. Три письменники з Покуття (частина Івано-Франківщини).
Ім’я Леся Мартовича (Олекси Семеновича Мартовича), займає особливе місце в українській літературі кінця ХІХ — початку ХХ століття. Його творчість — це глибоке, правдиве й водночас болісно-щире відображення життя галицького селянства, його страждань, надій, боротьби за людську гідність і право на краще майбутнє.
Лесь Мартович народився 12 лютого 1871 року в селі Торговиця на Покутті в родині священника. Дитинство і юність письменника минули серед селянського середовища, яке він добре знав і відчував. Саме звідси бере початок його особлива чутливість до людського болю, соціальної несправедливості та приниження, яких зазнавав простий народ.
Навчаючись у Коломийській гімназії, Мартович познайомився з Василем Стефаником та Марком Черемшиною. Разом вони згодом утворили літературну групу, яку назвали «покутською трійцею».
Кожен із них по-своєму розкривав трагедію селянського життя, але твори Мартовича вирізнялися особливою сатиричною силою, гострим викриттям соціального зла і глибоким психологізмом.
Його новели — це не просто художні оповідання, а своєрідні соціальні документи епохи. У творах «Не-читальник», «Забобон», «Лумера», «Смертельна справа» письменник показує темряву, злидні, безправ’я селян, їхню залежність від чиновників, багатіїв та системи, що нищила людську гідність.
Водночас у цих творах відчувається співчуття автора до своїх героїв, віра в їхню внутрішню силу і моральну чистоту.
За фахом Мартович був юристом, однак матеріальні труднощі, хвороби та складні життєві обставини не дозволили йому повною мірою реалізувати свій творчий потенціал. Він прожив недовге життя — помер 11 січня 1916 року, але залишив по собі літературну спадщину, що стала важливою частиною української класики.
Творчість Леся Мартовича — це голос правди про свій час. Це літопис людського болю і водночас — свідчення незламності народного духу. Його твори й сьогодні звучать актуально, нагадуючи про цінність гідності, справедливості та людяності.
Будучи адвокатом, він захищав бідних селян, писав покутською говіркою, не мав власної сім’ї, а його творчість високо цінували Іван Франко та Ольга Кобилянська.
Лесь Мартович залишився в українській культурі як письменник великої правди, глибокого співчуття і щирої любові до свого народу. Його слово — чесне, сильне і живе — продовжує промовляти до нових поколінь, утверджуючи віру в силу правди і людської душі.
11 січня 1916 року Лесь помер. Йому було лише 45 років. Похований у сусідньому селі Монастирок.
У Львові, Чернівцях, Городенці, Дрогобичі, Калуші, Глушкові, Городку та в багатьох інших містах та селах заходу України його іменем названо вулиці. У селі Торговця встановлено пам’ятник біля літературно-меморіального музею, а також проводиться літературний конкурс імені Леся Мартовича.