#Михайло_Драгоманов увійшов в історію як величний мислитель, вчений та політичний діяч. Людина широких інтересів, глибокої ерудиції, Драгоманов жив, творив в конкретних історичних умовах, розвиваючись і змінюючись разом із ними, але залишаючись непорушним в основних своїх переконаннях. Він ставив понад усе інтереси людини, її свободу і права, соціальні, політичні та національні інтереси рідного народу, основи політичної рівності та соціальної справедливості. Його політичним ідеалом була федеративна держава, побудована на основах децентралізму і культурно-національної автономії.
Михайло Петрович народився 18 вересня 1841 року у м. Гадяч, на Полтавщині в родині збіднілого дворянина козацького походження. Навчався в училищі Гадяцького повіту, а потім в Полтавській гімназії. Продовжив навчання на історико-філологічному факультеті Київського університету, який закінчив у 1863 році. Того ж року вступив до товариства «Громада», де відбулось його знайомство з В. Антоновичем, П. Житецьким, М. Лисенком та іншими видатними діячами і представниками української інтелігенції.
Протягом 1870–1873 років Михайло Драгоманов знаходився на стажуванні у Львові, Празі, Цюриху, Відні, Флоренції, Гейдельберзі. Особливо відомим став після публікації серії статей у російській періодиці, де він викладав погляди української громадськості щодо політики Російської імперії. У 1875 р., звинувачений в українофільстві і сепаратизмі, та за політичну неблагонадійність, Драгоманов був звільнений з університету. Емігрував до Швейцарії. Створив осередок української еміграції в Женеві, заснував безцензурну друкарню. М. Драгоманов був також видавцем української літератури, забороненої Емським указом у Росії, а саме: творів Т. Шевченка, П. Куліша, роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного фольклористичних студій та популярних брошур українською мовою. У Швейцарії М. Драгоманов створив осередок політичної еміграції, який, за словами І. Франка, перетворився якщо не на центр українського руху, то української думки впродовж цілих 20 років.
Останні роки життя Михайло Драгоманов провів у Болгарії, де на запрошення Софійського університету з 1889 по 1895 рік, займався науково-педагогічною діяльністю, обіймаючи посаду професора кафедри загальної історії університету. Несподівана смерть від розриву аорти 20 червня 1895 року обірвала життя великого вченого і громадського діяча. Похований Михайло Драгоманов у Софії. За його заповітом, хоронили професора за протестантським обрядом. Драгоманов вважав російське православ’я неприйнятною для українців релігією.
Драгоманов – автор понад 2 тисяч творів з історії, літературознавства, фольклористики та інших наукових дисциплін. За кілька років до смерті Михайло Петрович Драгоманов написав працю «Чудацькі думки про українську національну справу». Її можна вважати заповітом науковцям у галузі дослідження української історії. Філософські, соціальні й педагогічні пошуки Драгоманова не лише узагальнювали наявний досвід, але й спрямовували його в майбутнє, в яке європейський мислитель-інтелектуал, власне, й був задивлений.
Як громадянин він «завше боровся проти всякого роз’єднання, котре вносять між людей неволя, неуцтво й сліпе самолюбство», повсякчас підкреслював: кожний, хто залишив Україну, кожна копійка, витрачена не на українську справу, кожне слово, сказане не українською мовою, — є безповоротним марнуванням капіталу українського народу. Як політик, прозираючи в майбутнє, дотримувався гасла «Космополітизм у цілях, націоналізм у формах і способах», вкладаючи в перший термін значення всеєвропейськості мислення. Він вважав, що жодні компроміси з совістю, терор, диктатура не можуть бути засобами побудови кращого суспільно-політичного ладу.
Реаліст і провидець, переконаний прихильник глибокого синтезу національного та інтернаціонального (від свободи й автономії особистості до автономії та свободи нації) на ґрунті послідовного демократизму, Драгоманов у своїх інтелектуальних пошуках є цікавим і необхідним нині.
Відділ культурно-просвітницької роботи