Міжнародний день рідної мови започаткували у листопаді 1999 року на ХХХ сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО з метою захисту мовної й культурної багатоманітності. Однак початок цьому святу дали трагічні події. 21 лютого 1952 року в Бангладеш (Східний Пакистан) влада жорстоко придушила мітингувальників, які протестували проти заборони на використання в країні своєї рідної – бенгальської мови.
З 1971 року, після проголошення незалежності Бангладеш, цей день відзначають у країні як день мучеників, які загинули за рідну мову. За пропозицією цієї країни ЮНЕСКО проголосило 21 лютого Міжнародним днем рідної мови.
За даними цієї організації, сьогодні у світі існує близько 6 тисяч мов, 43% з них знаходяться під загрозою зникнення. Зокрема, лише в Європі під загрозою перебувають 30 мов, 13 із яких – на межі зникнення.
Мова – це історія народу, його світогляд, найважливіший засіб спілкування людей і пізнання світу, передачі досвіду з покоління в покоління. Українці за свою історію постійно боролися за право писати, читати та говорити рідною мовою, і тепер знову мусять ставати на її захист. Сьогодні, як ніколи, ми розуміємо, що мова має значення. Це право намагалися відібрати у нашого народу, і наразі ми знову мусимо ставати на захист рідної мови. Ворог добре знає: відібравши мову, він привласнить собі душу народу, його культуру й традиції, а також історію.
Сьогодні, маючи такий колосальний спадок, українці зобов’язані його не просто зберегти, а повернути на добротворення і утвердження нації. Для того, щоб мати майбутнє – боронимо свою державу, культуру, ідентичність і, звичайно ж, українську мову.
У 1847 році Тарас Шевченко у передмові до Другого видання Кобзаря написав: «У моск..ів ‒ свій народ і своя мова. У нас ‒ свій народ і своя мова». Тобто, ніякий єдиний народ, ніяка одна мова. Шевченко на той час прожив у Петербурзі, знав ситуацію і сформулював абсолютно правильний висновок. Ця істина діє до сьогодні. За цей вислів відсидив 10 років.
Попри те, що сьогодні триває страшна війна, стільки бід, випробувань, але маємо розквіт літератури, літератури живою мовою і саму живу мову, яка весь час набуває, то в одній ділянці, то в іншій яскравих перлинок і у своєму вираженні думок, емоцій, почуттів.
Наші воїни, захисники, які боронять Україну, боронять не тільки землю, не тільки конкретний населений пункт, вони боронять українськість, українські цінності. І з цього треба виходити, коли оцінюємо їхню високу жертву.
Бережімо, плекаймо та цінуймо рідну мову, адже вона ‒ найважливіший національний скарб!
