Людина влаштована так, що не може жити без авторитетів. Все, що маємо і знаємо, опирається на досвід людського роду, досягнення і мудрість наших предків. Лише тоді, коли людина послуговується надбанням і досвідом століть, вона може діяти розважливо.
В історії української літератури представлено чимало жінок-письменниць, чиї доля та творчість зворушують подвижництвом. Наталія Кобринська – невтомна подвижниця жіночого руху другої половини ХІХ – початку ХХ ст. у Західній Україні, яка своєю творчістю виборювала «розбудження жіночого духа через літературу», чи не вперше закцентувала увагу на нове суспільне позиціонування жінки. Як сама письменниця висловила: «Я через літературу дійшла до зрозуміння жінки в суспільстві – тож хотіла-м і других повести за собою». Її громадська робота, публіцистичні виступи були спрямовані на те, щоби розбудити українок до активнішого громадського життя, переконати їх, а також усю громадськість в тому, що людські права мають не статеві, а загальнолюдські особливості.
Походила Наталія зі священницького роду Озаркевичів, широко відомого своєю культурно-просвітницькою діяльністю.Народилася Наталія Кобринська 8 червня 1855 року в с. Белелуя (тепер Снятинського району Івано-Франківської області) в родині отця Івана Озаркевича та Теофілії з Окуневських. У сім’ї було п’ятеро дітей. Наталія – друга дитина. Старший її брат Володимир (1853–1912) – греко-католицький священник і відомий культурно-громадський діяч; брат Євген (1861–1916) – один із знаних у Галичині лікарів; брат Лонгин (1859–1940) – відомий адвокат.
Своїм дочкам Наталії та Єронімі в умовах цісарської Австро-Угорщини о. Іван Озаркевич особливої освіти забезпечити не мав змоги. Тогочасні закони позбавляли жінок права на освіту та участь в громадському житті. Тому Наталія освіту здобувала вдома, спочатку мала вчительку, згодом її навчав тато. Окрім загальних наук і української мови, вивчала польську, російську, німецьку, французьку мови.У 1874 році Наталія стала дружиною теолога Теофіла Кобринського. Поціновувач фольклору Прикарпаття, він записував народні пісні, колядки, перекази. Душпастируючи у Снятині, заснував міську читальню, хор. Високоосвічений, він всіляко сприяв інтелектуальному зростанню молодої дружини. В особі чоловіка Наталія мала щирого друга й однодумця.
На жаль, подружнє щастя було короткотривалим. У 1882 році о. Теофіл Кобринський несподівано помер.
Після тяжкої втрати чоловіка молода вдова, не забезпечена жодними матеріальними засобами, залишила Снятин і повернулася до родинного будинку в Болехові, де проживала з батьками. Подальші роки життя письменниці та громадської діячки пов’язані з цим мальовничим містечком, розташованим біля підніжжя Карпат, частими виїздами за кордон. Завдяки татові, який у депутатських справах часто виїжджав за межі країни, Наталія побувала у Відні, Женеві, інших країнах Західної Європи, де познайомилася з багатьма літераторами. Найбільший вплив на неї справив відомий публіцист, літературознавець, вчений, громадський діяч Остап Терлецький, який переконав її зайнятися літературною діяльністю. Невдовзі саме літературна діяльність стала основою її життя.
У 1883 році Наталія Кобринська написала перше оповідання «Пані Шумінська», згодом перейменоване на «Дух часу».Серед суспільно-соціальних проблем найбільше письменницю хвилювало жіноче питання. Своє життя присвятила вихованню жіночої самосвідомості. Її кредо: жінка повинна сама усвідомлювати себе жінкою, озброїтися наукою, знанням законів, різних галузей праці, мати власні засоби до життя. Шлях до цього єдиний – знання. Тому в основі її діяльності, як організатора жіночого руху в Західній Україні, найпопулярнішим було гасло: «ПРОСВІЩАЙМОСЯ».
Наталія Кобринська керувалася твердим переконанням і вважала першочерговим завданням «на шляху емансипації української жінки – необхідність зміни її світогляду і психології. Що лише на національній основі може піднестися нарід до загальної культури і цивілізації».
Згодом, у 1884 році, написана повість «Задля кусника хліба».
Завданням життя й подальшої діяльності Наталії Кобринської стала реалізація феміністичних ідей через літературні твори.Важливим у житті письменниці став 1884 рік, коли у Станіславові (сучасний Івано-Франківськ) 8 грудня з ініціативи письменниці організовано «Товариство руських жінок». Цей день вважається початком українського жіночого руху.
Наталія Кобринська часто виїжджала, листувалась, зустрічалася й співпрацювала з відомими громадськими діячами, соратниками, однодумцями, письменниками – Іваном Франком, Михайлом Драгомановим, Михайлом Павликом, Олександром Кониським, Михайлом Старицьким, Іваном Нечуєм-Левицьким, Михайлом Коцюбинським, Борисом Грінченком, Ганною Барвінок, Оленою Пчілкою, Ольгою Кобилянською, Христиною Алчевською, Лесею Українкою, Михайлом Грушевським, діячами НТШ й іншими визначними особистостями.
Подиву та наслідування гідна видавнича діяльність письменниці. У червні 1887 року в друкарні ім. Тараса Шевченка (м. Львів) на кошти Наталії Кобринської та Олени Пчілки і ними ж упорядкований і відредагований Іваном Франком вийшов альманах «Перший вінок». Це була перша у світі антологія жіночої творчості, зміст якої становили прозові, поетичні, публіцистичні твори 17 авторок, жінок-письменниць з усіх теренів України. Серед них і Леся Українка (обсяг – 464 сторінки). В «Альманасі» вперше об’єдналися письменниці Східної та Західної України, різні за віком і поглядами, і цим засвідчили національну єдність щодо жіночого питання.
У 1893–1896 роках Наталія Кобринська організувала видавництво «Жіноча бібліотека». Видала три книги альманаху «Наша доля», де надруковано твори письменниць, їхні літературні огляди, статті про жіночий рух, звернення до австрійського уряду про дозвіл вступу жінок до середніх і вищих навчальних закладів, про організацію дитячих захоронок, особливо по селах.
Як зауважували про письменницю приятелі, однодумці, «у житті йшла не тільки з духом часу, але й перед ним».
Наталія Кобринська вважається першою жінкою у світі, що в повчальній полеміці з Кларою Цеткін, ініціаторкою заснування «інтернаціонального свята жінки» – Восьмого березня, наголошувала, що «вирішення соціальних проблем, запровадження соціалістичного способу життя не розв’яже жіночого питання, адже подвійне навантаження (праця в домашніх умовах і поза домом) відбувається і при повному соціалізмі». Подальше життя засвідчило, що Наталія Кобринська не помилилася.
Втілити в життя письменниці ідеї було практично неможливо через нерозуміння й несприйняття їх самими жінками. Їхні ідеї, намагання лякали, бо ламали звичні закони укладу життя, вимагали нового трактування жінки як людини і рівноправного члена суспільства. Як довела історія, ці ідеї були правильними.
1904 року Львів не сприйняв творчої реалізації планів Наталії Кобринської і не прийняв її в лоно активного суспільного життя, не зрозумів її душевної спрямованості, її задумів і намірів цілковито віддати себе галицькому громадянству. Письменниця не опустила рук, не розчарувалась, продовжувала в Болехові ставити питання жіночого руху в широкий суспільно-культурний контекст.
Творчий, організаційний запал, плани письменниці перервала Перша світова війна До того ж війна торкнулася й самої Наталії Кобринської. У 1915 році її заарештовано й звинувачено у шпигунстві на користь Росії. Завдяки зусиллям адвоката, відомого українського письменника Андрія Чайковського, могла б опинитися в одному з австрійських концтаборів.
У 1918 році письменниця підготувала збірку «Воєнні новели». У ній – уболівання за долю українського народу, розділеного кордонами, втягненого у війни за чужі інтереси, де брат воює проти брата. Як страшне воєнне лихоліття вмить зруйнувало світ дитинства, в дитячі роки зазнала поневірянь, страждань, непоправної втрати, трагедії сирітства.
Новели Наталії Кобринської подолали часову й просторову віддаленість. Її герої «живуть» в минулому, але зустрічаються з проблемами, актуальними й для сьогодення, стають діагнозом руйнівної стратегії країни-агресора, морального звиродніння, яку вона продукує.
Перу письменниці належить багато статей про суспільне, національне, освітнє становище жінки. Своєю творчістю і громадською діяльністю Наталія Кобринська заслужила почесне місце в українській літературі. Вона – авторка 54 художніх творів, 55 публіцистичних статей, рецензій і розвідок, 9 відозв, 17 статей із жіночого питання, 5 промов, 2 автобіографій, 562 листів.
Одним із кращих творів Н. Кобринської як письменниці літературні критики вважають оповідання «Виробець» (1889).
У житті та творчості письменниця пильно спостерігала за навколишнім світом, бачила в ньому реальні проблеми, прагнула їх вирішити й повести за собою інших. Її громадський і творчий доробок засвідчує, що це лідерство їй вдалося.
Доречними у цьому контексті будуть слова Івана Франка про Наталію Кобринську; «… де є в світі тая сила, щоб в бігу її спинила?»
Нехай супровідною зорею стане нам висловлювання духовної посестри Наталії Кобринської – Олени Пчілки, написані у 1908 році: «Наше українське жіноцтво мусить зібрати всі свої сили, щоб заявити про всі свої громадські потреби й про потреби свого краю, народу і намітить ті шляхи, якими треба нам йти далі у поступовому рухові українського життя».
Відійшла у Вічність Наталія Кобринська 22 січня 1920 року у Болехові, залишивши після себе багату літературну спадщину. В цьому місті вона й похована. Зупинилося змучене серце, що боліло за долю всієї країни, що увібрало в себе сльози та кров українського народу.
Принижувана за життя, оцінена після смерті, а до того була невдячність, глупота, зверхність, невивчена повністю дотепер, Наталія Кобринська – потужне світло на небосхилі української думки. Її подвиг закликав нести у світ любов, повагу до своєї історії та держави. Адже триває тільки те, що зроблено в любові, і залишається лише діло Боже.
Відділ культурно-просвітницької роботи