Павла Глазового люблять усі – і дорослі, і діти, тому що його гумор піднімає людям настрій, звільняє від страху, допомагає побачити в житті більше світлого, радісного, стати добрішими.
У його творчості захоплює все: i доброзичливий смiх, і проста народна мова, i дотепнi висновки, і повчальна мудрість.
Народився письменник 30 серпня 1922 року в селі Новоскелюватці Миколаївської області у сім’ї хлібороба. Вчився у педагогічній школі на Дніпропетровщині. Ще маленьким хлопцем захопився книжками, літературою, особливо гумористичною. Після закінчення школи був призваний до армії…. А через рік почалася Друга Світова війна, в якій він брав участь. Після війни Павло повернувся додому. Мав три бойових ордени, але нагородами не пишався і медалі свої роздарував сусідським дітям.
Згодом майбутній поет навчався в Криворізькому педагогічному інституті, де його запримітив Остап Вишня, творчість якого знав та любив з дитячих років. Саме за його клопотанням юний Павло переїхав до Києва, де у 1950 році закінчив філологічний факультет Київського педагогічного інституту ім. О. М. Горького. Першими вдячними слухачами «усмішок від Глазового» були його однокурсники, друзі. Одного разу, після чергового імпровізованого вечора гумору, вони таки підбили молодого автора написати до «Перця». Направив він свої твори в журнал, а вже через тиждень його сповістили, що його вірші було відразу надруковано.
Наступних більше ніж десять років письменник-початківець працював заступником редактора журналу «Перець». Він був не тільки чудовим поетом-гумористом, але й талановитим адміністратором. Саме при Глазовому наклад «Перцю» виріс до 3,5 мільйонів примірників. Звідси і народилася його популярність серед народу, і незабаром жоден вечір у сільському клубі, жоден урядовий концерт не обходилися без гуморесок Глазового. Його вірші лунали на всіх офіційних концертах. Влада побоювалась гострого пера Павла Прокоповича, адже між рядками його гуморесок можна було чекати будь-якої критики в її адресу. Заборонити самого Глазового було не можливо, тому Радянська влада була змушена миритися з його віршами, але вона помстилася йому тим, що книжки виходили дуже обмежено, офіційних державних нагород він не мав.
Вже будучи знаменитим, пише репризи для цирку, авторські діалоги для популярних Штепселя й Тарапуньки. Народ одразу визнав Глазового за свого, бо той умів сказати так, що багато чого лишалося між рядками. Бо хто ж іще міг в часи боротьби з «оголтєлим націоналізмом» сказати всім «продавщицям гострим та бідовим» та їм подібним: «Бо якраз така біда в моєї корови: має, бідна, язика і не знає мови».
До речі, ні машини, ні дачі, ні антикваріату у Павла Прокоповича ніколи не було. Він до цих речей був досить байдужий. Для нього важливіше будь-якого гонорару була реакція слухачів і читачів.
Членом Спілки письменників Глазовий став у 1968 році. З цього часу , нарешті, зміг присвятити себе улюбленій творчості.
За свою творчу діяльність Павло Глазовий був відзначений почесним званням «Заслужений діяч мистецтв України». В 1988 році він стає лауреатом премії ім. Остапа Вишні за книжку «Сміхологія», а в 1996 році стає першим лауреатом премії ім. Петра Сагайдачного.
В 1997 році за вагомий внесок в українську літературу був відзначений орденом «За заслуги».
В книгах, що виходили в Україні зібрані твори різних жанрів, зокрема байки, гумористичні, ліричні поезії, проза, жартівливі поеми, дитячі казки. Невичерпними джерелами творчості гумориста є скарби живої мови, іскристі перлини народної мудрості. Гумор Павла Прокоповича – доброзичливий, веселий. Байкам притаманні дотепність й влучність. Чимало байок та мініатюр мають риси народного анекдоту.
Навіть назви книжок Павла Глазового досить чітко характеризували їх зміст: «Смійтесь друзі, на здоров`я», «Щоб вам весело було», «Весела розмова», «Хай вам буде весело». Гуморески Павла Глазового входили до репертуару народних артистів України.
29 жовтня 2004 року його не стало. Похований в Києві на Байковому кладовищі. Творчість Глазового – життєдайна, вона є завжди відкритою сторінкою веселої вдачі українського народу, його доброго настрою. Насправді, по собі класик сучасного українського гумору, народний улюбленець Павло Глазовий залишив «сміху іскорки ясні…»
Рекомендуємо до прослуховування пророчий вірш 2000року «Кошмарний сон»