До 180-річчя від дня народження.
Династія Лепких формувала націю.
У цей пам’ятний день вшановуємо Сильвестра Лепкого — українського письменника, педагога, публіциста та громадського діяча, чия праця стала вагомою частиною національно-культурного життя кінця ХІХ — початку ХХ століття.
Народився у Куликові, що на Жовківщині, 31 грудня 1845 року.
Закінчив класичну філологію і теологію на Львівському університеті та Львівську духовну семінарію. Душпастирював у селах Львівщини та Тернопільщини і на кожній парафії поряд з священничим служінням здійснював активну громадсько-культурну працю.
Засновник читалень «Просвіти», осередків товариства «Січ», протипожежно-спортивних товариств, організатор аматорських театрів і автор п’єс для них, активний пропагандист тверезості та закриття по селах корчем.
А ще навчав селян раціонального ведення сільського господарства, садівництва, квітникарства, виписував насіння невідомих рослин, масово вирощував щепи і роздавав селянам.
Сильвестр Лепкий належав до тієї плеяди української інтелігенції, яка в умовах бездержавності послідовно боролася за право українського народу на мову, освіту та духовну самобутність. Його діяльність у галузі просвітництва була спрямована на формування національної свідомості, утвердження історичної пам’яті та виховання молодого покоління в дусі любові до України.
Володів десятьма мовами, з яких чотирма досконало (латинська, польська, німецька, англійська). І якщо знанням перших трьох в той час важко було здивувати, то знання англійської було рідкістю.
Свої статті німецькою мовою на теми релігії та етнографії систематично публікував у німецьких й австрійських журналах. Редагував українську газету «Одноднівка бережанська» (1886), дописував до численних українських видань.
Автор статей з філософії, літературознавства, соціології, економіки, агрономії, укладач шкільних підручників, перший в Галичині перекладач творів Шекспіра, окремі його вірші покладено на музику.
Підтримував дружні контакти з І. Франком, К. Устияновичем, О. Барвінським, О. Маковеєм, В. Стефаником, А. Чайковським та іншими діячами Галичини.
Безперечно Сильвестр Лепкий був талановитою та працьовитою людиною. І таким хотів бачити своїх синів: Богдана, Лева, Миколу. Постарався, щоб кожен із них отримав хорошу освіту.
Свого старшого сина Богдана бачив художником. Малювати Богдан Лепкий почав у юному віці, коли навчався у Бережанській гімназії.
Але й потяг до літературної творчості Богдан Лепкий відчув ще у дитинстві.
Згодом туга за рідним краєм, спостереження за життям українців, які рушали у незнані світи на пошуки кращої долі, вилилися в поезії «Видиш, брате мій…», яка справедливо вважається шедевром української лірики. Левко Лепкий – брат письменника, поклав цей вірш на музику, і пісня скоро облетіла весь український світ, стала народною.
У літературних і публіцистичних працях Сильвестр Лепкий порушував важливі суспільні та моральні питання, наголошував на відповідальності освіченої людини перед своїм народом. Як представник відомої культурної родини Лепких, він зробив самобутній внесок у розвиток українського слова й громадської думки.
Постать Сильвестра Лепкого нагадує нам, що культура і книга були й залишаються потужною силою національного збереження. Його життєвий шлях є прикладом відданого служіння освіті, слову та Україні.
5 червня 1901 р. у селі Жуків на Тернопільщині помер о. Сильвестр Лепкий, похований на місцевому кладовищі.
У його похороні взяли участь близько 30 священників, тисячі селян, громадські діячі, розлогими некрологами згадала українська преса.
Пам’ять про Сильвестра Лепкого — це нагадування про силу української культури, що зберігалася і розвивалася завдяки відданості таких діячів, навіть у найскладніші історичні часи.
