Симон Петлюра – український державний військовий та політичний діяч, публіцист, літературний і театральний критик. Організатор українських збройних сил, член Генерального секретаріату Української Центральної Ради, головний отаман військ УНР, голова Директорії УНР.
Усі, хто бере на себе відповідальність за майбутнє України, має скористатися з творчої спадщини Симона Петлюри, яка писалася кров’ю серця вірного сина рідного народу з безмежної любові до нього і з глибокою пошаною до батьківських традицій честі і моралі.
Симон Петлюра – автор багатьох статей, листів, документів, присвячених розбудові Української держави.
Ще в молодому віці гартувався високий український чин Симона Петлюри, коли він, виступаючи на захист соціальних прав робітників на Північному Кавказі, усвідомлював необхідність згадати нащадкам запорожців про їхнє походження, про їхній високий національний обов’язок: «Спогадайте, – може забули – хто ви і чиї ви діти… Ваші діди – то було вільне Запорожське військо… і славилось на цілий світ надзвичайною боротьбою за волю України… Славними були ваші діди… і чим же стали Ви? Холопами московського царя…»
Симон Петлюра народився у передмісті Полтави 22 травня 1879 року, був третім сином у родині, мав трьох братів і п’ятьох сестер. Батько – Василь Павлович Петлюра – міщанин, займався візницькою справою. Мати – Ольга Олексіївна – з давнього полтавського роду Марченків.
На той час Полтава була одним із осередків національно-патріотичного життя України зі своїми українськими традиціями і самобутністю. Брат Симона Олександр у своїх спогадах говорив, що його на боротьбу спонукала українська пісня, музика, яку Симон дуже любив.
У 1898 році Симон став членом таємної студентської «Української громади». Великий вплив на Петлюру мала революційна українська партія. Цей вплив визначив подальшу політичну орієнтацію молодого Петлюри. 19 лютого 1900 року Симон став членом революційної української партії.
З 1917 року став одним із національних лідерів, будівничим українського війська. У 1919-1920 роках став головою першого революційного уряду (УНР). Увійшов до Директорії УНР, а з 11 лютого 1919 року – її голова. Очолював збройну боротьбу Армії УНР проти червоної та білої Росії.
Під час піку його політичної могутності відбулося об’єднання УНР і Західно-Української Народної Республіки. 22 січня 1919 року Директорія УНР підписала з урядом Західної України «Акт злуки», вперше об’єднавши Західну, Центральну і Східну Україну в єдину державу.
1 квітня 1920 року Симон Петлюра від імені УНР уклав договір з Польщею про спільні військові дії проти Радянської Росії і 7 травня цього ж року зумів на 2 тижні захопити Київ, звідки при новому наступі більшовицької Росії був змушений з боями відступити до Львова. Після військової поразки від Радянської Росії Петлюра в еміграції намагається знову організувати боротьбу за незалежність України. З 1923 року оселився у Парижі, де керував урядом УНР в екзилі.
У травні 1925 року в Парижі Симон Петлюра був убитий таємним агентом НКВС Шварцбардом. Похований на цвинтарі Монпарнас у Парижі.
Симон Петлюра став лідером національного визвольного руху. Він став уособленням цього руху, символом. І його роль посилилась навіть після трагічної загибелі. Учасників цього руху стали називати його прізвищем.
«Симон Петлюра присвятив себе великій ідеї, ототожнив себе з нею, – говорив про нього адвокат Кампінчі, виступаючи на судовому процесі Шварцбарда, – це ідея визволення 40-мільйонної нації з московського ярма. Переслідуваний, вигнаний зі свого краю, часом відкинутий на територію, тільки розміром залізничного вагона, де інколи засідав його уряд – скрізь, які б перед ним не ставали болючі перепони, він ніколи не зрікався тієї грандіозної мрії, ніколи від неї не відходив і ніколи не втрачав віри в майбутнє України».
Відділ культурно-просвітницької роботи