«Ой у лузі червона калина похилилася…»
Напевно, нема жодного українця, який би не наспівував цю майже народну стрілецьку пісню, що стала символом боротьби українського народу за волю та незалежність. Хоча текст пісні зазнав змін у народному виконанні, основа належить саме Чарнецькому.
Під час Першої світової війни написав головний твір свого життя – «Ой у лузі червона калина». Поезія стала піснею-гімном, її співали українські січові стрільці, пізніше – бійці Української повстанської армії. Пісня стала настільки популярною, що навіть найвідоміший військово-історичний часопис, що видавався у міжвоєнному Львові, мав назву «Літопис Червоної Калини».
Співають її і сьогодні, у час великого випробовування української нації.
Степан Чарнецький — один із найяскравіших представників українського модернізму. Його поезія вирізняється глибоким ліризмом, любов’ю до рідної землі та романтичним світовідчуттям. Письменник прагнув поєднати народну традицію з сучасними європейськими тенденціями, тому його твори часто мають особливу музичність, ритмічність і глибокий емоційний зміст.
Чарнецький активно долучався до розвитку українського театру у Галичині. Він співпрацював з відомими діячами, такими як Лесь Курбас, Іван Крип’якевич, Олександр Олесь, та згодом став одним із засновників і режисерів «Українського театрального товариства».
Його діяльність мала важливе значення для формування національної самосвідомості українців у часи, коли Галичина перебувала під владою Австро-Угорщини та Польщі.
Степан Миколайович Чарнецький народився 21 січня 1881 в селі Шмальківцях (тепер Чортківського району Тернопільської області). Селянський син, тринадцята дитина в родині (батько помер ще до його народження).
До 12 років розмовляв польською мовою, відтак прийшло усвідомлення власної української ідентичности до тієї міри, що часто докоряв студентам-українцям, які спілкувалися польською мовою. Згодом його племінниця згадувала, що саме Чарнецький сформував з неї українку..
З юних років Степана вабив світ мистецтва. Він писав поезії та новели, фейлетони під псевдонімом Тиберій Горобець, займався також редакторською роботою в українських газетах і часописах Галичини. Зажив слави Чарнецький і як театральний діяч. Зокрема, він був художнім керівником і режисером театру Руської Бесіди – першого українського професійного театру, що діяв у Львові з 1864 року. Писав праці з історії українського театрального мистецтва.
Під час Першої світової війни письменник був мобілізований до війська, але за станом здоров’я звільнений від служби.
Останні роки життя Степана Чарнецького позначилися тяжкими хворобами, отриманими внаслідок зачадіння у власному помешканні. Він помер 2 жовтня 1944 року на 64-му році життя і був похований на Личаківському цвинтарі Львова, місці, де спочивають багато видатних українців.
Сьогодні ім’я Степана Чарнецького носять вулиці, школи й культурні установи. Його вірші та пісні продовжують надихати сучасників, нагадуючи про любов до Батьківщини, духовну силу народу та непереможність української культури.
Ворожому війську:
І тебе мені жаль, сірий сину півночі,
Що ідеш день і ніч, і не знаєш куди;
Ржа утоми лягла на твій голос і очі,
І чоло вкрила тінь недостатків, біди…
І тебе взяв указ із сільської оселі,
Від розораних скиб чи буйного лану,
І голодний бредеш в дрантивенькій шинелі
У невідомий світ, у чужу сторону.
А там стріне тебе гучний вистріл гармати,
Або тихший привіт: добре кована сталь;
Кров обмиє чоло… Бідний сірий солдате, –
І тебе мені жаль!.. І тебе мені жаль!..
(Степан Чарнецький)