… «у моїй справі криміналу немає, бо я нікому шкоди не зробила, ні одній людині, ні державі. А ви чините гріх щодо мене і злочин, як і до моєї мами, і до мене, і до держави, бо людина, яка щось уміє, щось робить, хто б то не був, то вона приносить користь державі. От у ваших діях є кримінал. Настане час, коли все стане на місце і Правда переможе.
– Що, ви надієтесь на якісь ще часи?… Коли ж настануть ті часи? – єхидно запитав слідчий.
– Дуже скоро – відповіла звинувачена.
– Коли? – прискіпувався слідчий.
– Який строк ви нам даєте?…
Значить – через десять років після того, як ми відбудемо покарання. Тоді й будуть поезії Стуса, Калинця будуть друкуватися, то й самвидав буде друкуватися, а про вас ніхто й не згадає. Вас осудять, а може, й засудять.
– Ви у те вірите?
– Я не те, що вірю, я знаю, що так буде!»…
👉 Так, непохитно, героїчно відповідала на допиті «відкритого» судового процесу, що відбувся у липні 1972 р., за статтею 62 кримінального кодексу УРСР – «Антирадянська агітація і пропаганда» Стефанія Шабатура, мисткиня-килимарка, представниця Епохи Нескорених, що належала до невеликої когорти ТИХ, кого вважаємо сумлінням і гордістю нації.
▪ Так з Гідністю, переконливо, мужньо стверджували на допитах, судових процесах у світі радянського «правосуддя» політичні в’язні радянських тюрем та концтаборів – ті, які пройшли через горнило пекла совєтських репресій у всі визвольні періоди нашої історії.
ЯК ЖЕ НЕБЕЗПЕЧНО БУЛО ШАНУВАТИ УКРАЇНУ І ПРАЦЮВАТИ ДЛЯ НЕЇ!
▪ Тих воїнів, вибраних Господом Богом, ніщо не стримувало в їх боротьбі і діяльності проти тоталітарної репресивної радянської системи. За свої переконання були змушені і приречені на замовчування. Кожен з них добре знав, що їх очікувало, були готові до всього: до переслідувань, арештів, тюрем, концтаборів. Через що, зрештою, перейшли. Мужньо відстоювали право на життя в повному розумінні того слова. Не стали «гвинтиками» тоталітарної радянської системи, а ще й зуміли жити поза системою. Гідно відстоювали Правду, Справедливість, Свободу і твердо вірили, що та комуністична система таки розвалиться!
▪ Молоді, талановиті, творчі, освячені українською ідеєю, успішні представники української інтелігенції активно включилися у національно-культурні процеси, що пожвавилися в Україні в період хрущовського «потепління». У своїх творчих діях робили наголос на тому, що неможливо говорити про Права Людини, якщо порушуються права цілої Нації. Протидіяли системі силою Слова та Мистецтва. І в тих тяжких умовах зберігали своє творче «Я» та внутрішню свободу. Але – вибір все ж було зроблено! Тоталітарна система їх вважала інакодумцями, внутрішніми ворогами, тому якнайшвидше позбутися їх, стало одним із найосновніших її завдань.
▪ Кожна людина має вибір. Вибір Стефанії Шабатури визначався згідно її сумління. Тому завжди обирала Свободу, як Божий Дар. Завжди героїчно відстоювала свою творчу свободу, як і Свободу України і за те заплатила високу ціну.
▪ Глибинне розуміння СВОБОДИ знають ті, які її здобувають і готові за неї віддати своє життя. Блаженніший Любомир Гузар постійно наголошував на тому, «як важливо для кожної людини бути Людиною. А СВОБОДА – то є вміння запитати і не лякатися шукати відповіді, треба говорити чітко, ясно, голосно про те, що діється довкола»…
▪ Стефанія Шабатура уособлює світлу особистість Митця і Громадянина, захисника Правди та Справедливості, Свободи і Національної Гідності. У спогадах знаємо її як мисткиню, дисидентку, громадську діячку з виразно вираженим кредо її життя: ДУХОВНА СВОБОДА ТА СЛУЖІННЯ РІДНОМУ НАРОДОВІ.
▪ Одна з яскравих особистостей Епохи Шістдесятників. Упродовж свого свідомого життя творила, боролася, страждала та безстрашно виборювала СВОБОДУ! Як не згадати її слова: «Свобода – то неймовірний Дар, даний Богом людині. Свобода – то завжди вибір, вибір власного сумління». Її життя – приклад служіння Господу і суспільній справі. Тоталітарний режим не зламав її нескореного духу, попри восьмирічне ув’язнення в мордовських концтаборах, знищення творів. Зуміла себе реалізувати в усій повноті для Церкви, України, а також у служіння для ближніх – у тому її особлива заслуга і вияв героїзму. У ній було багато Мудрості і сили духу! Сильною духом залишалася до кінця своїх земних днів життя. Бог і Україна жили в її серці. Свій талант, як і життя присвятила Україні, для народу.
▪ У 33 роки була заарештована, розпочала свою Голготу, свою Хресну Дорогу в умовах пекла радянських тюрем і концтаборів. Знала, що не мала морального права відступати і ніколи не відступала, відстоювала не тільки свою Гідність – відстоювала Честь та Гідність України.
…А грати, що ж, це канва історії,
– Треба ж на чомусь вишити
обличчя СВОБОДИ.
Ліна Костенко
▪ Термін свого табірного ув’язнення Стефанія Шабатура відбувала в Мордовії, за колючими дротами… В радянських концтаборах перебував українських розум, українська поезія, українське мистецтво, – Валентин Мороз. Після Табірного ув’язнення, у 1977 році відбувала трирічне заслання у Макушиному, Курганської області.
▪ Улюбленою фразою мисткині була: «Дорога на Голготу завжди завершується ВОСКРЕСІННЯМ!».
▪ На засланні, у 1979 році обрана членкинею Української Гельсінської Групи, що допомагало їй мати можливості відстоювати свої права.
▪ Хвиля національного пробудження вкінці1980-х – початку 1990-х рр.., зумовила до пробудження національної свідомості народу. Люди, перемагаючи страх, збиралися на мітингах, молебнях, на площах та вулицях Львова. Політичні в’язні які були і є моральними авторитетами нації, повели народ до духовного і національного відродження. До всіх тих знакових подій на ниві національного відродження та відновлення Української Греко-Католицької Церкви та її парафій активно включилася Стефанія Шабатура. У 1988 році за сприяння Ірини Калинець та Стефанії Шабатури було відроджене Марійське Товариство, яке стало важливим у справі легалізації УГКЦ. (До Другої Світової війни Товариство мало свою давню історію, проводило свою церковну діяльність. Останній з’їзд Марійських дружин пройшов у Львові в 1937 році під патронатом Владики Андрея Шептицького). Вихід з підпілля УГКЦ – безпосередня заслуга і Стефанії Шабатури.
▪ Очолила Марійське Товариство «Милосердя», яким керувала упродовж 20-ти років. Стефанія Шабатура була Головою Марійських дружин у Львові. Відзначалася активною учасницею у діяльності Клубу Творчої Молоді «Пролісок» у Львові.
▪ Стефанія Шабатура – цікава особистість, непересічна, ерудована, духовно глибока. Була своєрідною індивідуальністю. У 1998 році обрана депутатом Львівської міської ради І демократичного скликання. Талановита мисткиня, за що зазнала репресій у радянський період. За свою величаву «КАССАНДРУ» постраждала найбільше. У тому творі зообразила Україну, яка перебувала в нестерпних умовах совєтскої системи. Через нитку, художниця передала зуміла передавати той чи інший образ у гобеленах, килимах. Любила людей і творила Красу!
▪ День, 3 квітня 1990 року, став пам’ятною подією пов’язаною із Стефанією Шабатурою, коли над львівською Ратушею замайорів український синьо-жовтий Прапор, як символ Незалежності України, який став Прапором НЕСКОРЕНОСТІ, СВОБОДИ і ПЕРЕМОГИ! Високої поваги та честі підняти національне знамено, освячене у Святоюрському соборі, була удостоєна Стефанія Шабатура – разом ще з двома депутатами, Євгеном Шморгуном та Зиновієм Саляком. У своїх споминах Стефанія згадувала: «Особисто для мене то була благословенна мить у моєму житті… та знакова подія у нашій історії не залишила байдужим нікого. В ім’я України я пожертвувала усім…».
▪ Велич кожної яскравої особистості можна оцінити з перспективи ЧАСУ. Стефанія Шабутура жодного дня не прожила у своїх власних інтересах. Зуміла піднятися над буденним і цілковито присвятити себе загальній справі, відданості українській ідеї. Втілюючи свої добрі задуми, вона жила в служінні іншим. Відважилася кинути виклик отій гігантській нелюдській системі радянщини. То особистість, яка зуміла у своєму серці зберегти жертовно любов до Бога, Церкви та України.
▪ Не легкою була доля українців у всі часи окупації, та життя показало, що залишилися ті, незламні духом особистості, які попри всі заборони, поневіряння, знущання над їхнім життям, пронесли через нього Любов до рідної Вітчизни і головне – любов до життя, до свого народу.
▪ Для нас, залишилася добра Пам’ять про Стефанію Шабатуру, мистецькі твори талановитої художниці, її діла на користь громади, а ще ЗАПОВІТ нащадкам: продовжити її справу – зміцнювати НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ!
▪ Жалюгідна та людина, яка замість того, щоб побудувати будинок у своїй вітчизні, будує його в чужій країні і нічого не готує для Батьківщини, в якій має жити!
▪ «Мистецтво, для якого у Стефиній душі горів потужний вогонь творчості й таланту, поступилося перед щоденною і марудною працею в ім’я любові до людей. …Мисткиня Стефанія вибрала те, що було вічним голосом її неспокійного серця, – боролася за творчу волю людини. І перемогла. Перемогла, бо, якщо рецидив неволі повториться – у нас чи в іншій країні, – є урок твердості й непоступливості, коли йдеться про вищу правду. Її урок. Вона пішла за голосом серця – відклавши олівець, щоб дати поміч знедоленим, повела громадку маленьких – до МАРІЇ. Громадку майбутніх творців, митців і насамперед тих, хто вже нині знає, що немає Миру без Свободи, творчості без любові, а справжньої людини – без Віри.» – Ірина Калинець.
▪ Україна в наш час особливо потребує таких представників, як Стефанія Шабатура – людей Віри і Сили Духу, високої моралі, духовних цінностей, мужньої постави та мудрості.
▪ «Пам’ятайте, що суспільство без Віри й Любові втрачає здатність розрізняти Добро і зло.» – Євген Сверстюк.
▪ Стараймося включитися у розбудові своєї любої України, в якій маємо жити. Єднаймося разом у боротьбі до Перемоги над ворогом з Україною в Серці.
🇺🇦 Слава Україні!
Героям Слава! 🇺🇦