Відзначаємо різні дати: історичні, родинні, хвилюючо-радісні…але є й трагічно-сумні. Вибух на Чорнобильській атомній електростанції та його відлуння раптово зробили Україну і однойменне районне містечко сумно відомими.
28 квітня 1986 року о 1:23 на четвертому реакторі Чорнобильської атомної електростанції стався вибух, що призвів до найбільшої техногенно-екологічної кінця ХХ початку ХХІ століття, створив ситуацію, вплив якої позначатиметься на житті не одного покоління.
Чорнобильська катастрофа залишилася Україні та Білорусі у спадок від тоталітарного режиму, який не рахувався ні з екологією ні з долею майбутнього та майбутніх поколінь.
Ми погодилися обізвати чужою директорією території нашої Матері-України оголосили «грязной зоною с центром на Чернобильской АЕС» «зона отчуждения», «запретной зоной». Так, для когось це «зона отчуждения» експериментальний полігон для «отечественной науки», а для нас це Батьківщина. Це відірваний від України і замордований край Батьківщини. Це зона національної трагедії. Чорнобиль України – це невигоєна рана, вічний біль нашої землі.
Чорнобиль – це грізна пересторога всім державам і народам, усьому людству. Це слово кожен сприймає з острахом і упередженням.
Технологічний прогрес, безсумнівно, дав багато благ та зручностей, відмовитись від яких ми вже не в силі, але і плата за все це занадто висока.
Чорнобиль і Україна залишається в полі зору всього світу як страшний урок історії і вимогою відповідального ставлення до природи.
Чорнобиль – це спустошеність понівеченої аварією української нації, нестерпний біль і пам’ять народу. Саме Чорнобиль озивається болем у серці кожного: онкохворі діти, запущені домівки зарослі чагарниками дороги і площі покинутого міста, отруєнні чорноземи і ріки. Мальовничий древній поліський край, убитий радіацією, примушує поглянути на чорнобильську катастрофу не тільки як над техногенну, але й під оглядом гуманітарним. Задуматися над тим, що ми втратили в історичному, духовному, культурному, природничому, мистецькому значеннях.
До аварії на Поліссі зберігалися, як ніде в Україні, найдавніші звичаї, традиції культури та побуту слов’ян. Тут віками складалася особлива поліська обрядовість та ритуали, народна медицина.
Розвивалися хліборобство, скотарство, бджільництво, мисливство, рибальство, побутували різні народні промисли. Так, з глибини віків та земля перлиною сяяла в намисті України. Це один із стародавніх і своєрідних регіонів української землі, де проживали колись древляни. Названий іменем цікавої рослини, якою наші предки оберігалися від нечистої сили і яка мала цілющі властивості від багатьох хвороб. Її друга назва нехворощ він же ровесник таких європейських міст як Берн, Штутгарт. На 100 років старший Роттердама, старіший від Кенігсберга, від Стокгольма, Амстердама і не набагато молодший від Копенгагена. Він був прикордонним містом Київської Русі. Села, що довкіль Чорнобиля встановили одне з ним ціле – Чорнобильський замок. Трагедію стало те, що загинули унікальні речі матеріальної культури народу. З кожним днем там щось цінне, важливе навіки зникає.
Озираючись назад, ми повинні перш за все згадувати поіменно тих, хто першим вступив у двобій із полум’ям та радіаційним монстром ціною свого життя та здоров’я врятував світ. Вічна їм Пам’ять і Слава!
Це було кілька відважних і самовідданих людей, незахищених ні обладнанням, ні підтримкою суспільства, ні законом.
Урок Чорнобиля – це не звинувачення проти ядерної енергії. Точно спланована, правильно врегульована, та ще й під пильним доглядом, вона посідає значне місце серед світового енергопостачання. Урок Чорнобиля не означає, що ми повинні відмовитися від нових технологій. Виклик Чорнобиля полягає в тому, щоб визнати, що в нашій відповідальності тепер перебуває сама Земля.
Те, що відбулося в Чорнобилі, показало нам масштаби можливої катастрофи.
Отже, щоб жити в атомному віці, необхідно виховувати, вибудовувати нову культуру, нове розуміння.
Так! Цинізм, який принижує почуття гідності людини, бездуховність, що породжує уседозволеність, необхідно безжалісно видаляти з кожного суспільства.
Пам’ятаємо: у нас спільна Земля. Зберегти її для прийдешніх поколінь – святий обов’язок усіх і кожного. Забувати про це не можна заради прийдешніх поколінь. Тому, на всіх під’їздах до Чорнобиля повинні бути не лише таблички про «зону особого режима», а має бути написано мовою нашої держави:
«Спинися і схили голову!
Перед тобою зона національної трагедії.
Тут загинуло Українське Полісся.
Пошануй його святу пам’ять і страждання цього народу.»
Ліна Костенко