Цікаво, що в Україні святкують Новий рік двічі. Перший — у ніч із 31 грудня на 1 січня, а другий — у ніч із 13 на 14 січня. Так сталося внаслідок розбіжності двох календарів: григоріанського (світського) та юліанського (церковного). Вони мають 13 днів різниці.
Та окрім цього, ввечері 13 січня святкується День Преподобної Меланії. У народі він відомий як Меланка/Маланка, Щедрий вечір або вечір напередодні Василя.
Наддніпрянська Україна і Гуцульщина святкують Щедрий вечір як значне свято різдвяного циклу з добре розвиненою обрядовістю. Галицьке Поділля не святкує, бо Щедрий Вечір у галичан − напередодні Водохреща, тоді як на Наддніпрянщині це − «Голодна кутя», Богоявленне навечір’я.
Існує також думка, що свято Меланки походить ще з дохристиянської епохи. Так, згідно зі слов’янським міфом, у мати богів Лади була донька Меланка. Коли Князь-Місяць був на полюванні, лютий змій викрав Меланку і сховав у підземному царстві. Врятувати її вдалось богатирю Безпальчику-Василю. Саме тому на наступний день після Меланки святкують Василя.
Святкування
Звечора і до півночі щедрувальники обходять оселі. За давньою традицією, новорічні обходи маланкарів, як і різдвяних колядників, відбуваються після заходу Сонця, тобто тоді, коли володарює усяка нечиста сила. Дівчата-підлітки поодинці чи гуртом оббігають сусідів, щоб защедрувати.
На Меланки ходять також і парубоцькі гурти. Вони називаються «водити Меланку». Хлопці в масках висловлюють добрі побажання, веселять піснями, танцями, жартівливими сценками. Один з них, зазвичай, перевдягнений в жіноче вбрання і його називають Меланкою.
Є й обряд «Водіння кози», дійшов до нас вже у іншому вигляді, оскільки видозмінювався упродовж століть, і тепер його можна вважати імітацією давнього обряду. У минулому це народне драматизоване дійство виконувалося процесією жерців, які водили «священну» тварину, що символізувала божество, або вважалась прадавнім тотемом народу. Тепер він трансформувався в народну виставу пародійно–гумористичного змісту. Роль кози виконував молодий хлопець, одягнений у кожух навиворіт. У руках він носив примітивне опудало тварини, вирізане з дерева, в якого випалювалися ніздрі, а замість очей були блискучі бляшки чи ґудзики. Голова «кози» оснащувалася рухомою нижньою щелепою з борідкою. На роги «козі» могли чіпляти дзвіночок і прикрашати їх різнокольоровими стрічками.
А наступного дня, коли починає світати, йдуть посівати зерном. Зерно беруть у рукавицю або в торбину. Спочатку йдуть до хрещених батьків та інших родичів і близьких. Зайшовши до хати, посівальник сіє зерном і вітає всіх з Новим роком.
Перший посівальник на Новий рік приносить до хати щастя. За народним віруванням — тільки хлопці, а тому посівати дівчатам не годиться.
