Львівський обласний центр народної творчості і культурно-освітньої роботи

УКРАЇНСЬКА ПІСНЯ

УКРАЇНСЬКА ПІСНЯ

Майже неможливо зустріти людину, яка б не співала. Можливо, що в гіркі дні глибоких переживань. І то, під час поховання рідної людини, в деяких народів прийнято співати сумні пісні, пісні туги, прощання. Отже, завжди і скрізь людину супроводжує пісня.

А чи знайдеться митець, що не був би натхненний чудовими мелодіями народної пісні, широтою і красою її образів, її чарівною силою? Витоки #української_пісні сягають часів, коли закладалися основи життя нашого народу, що формувався, розвивався в природній аурі (буйноцвітна природа, зариблені чисті водні артерії, переповнені живністю ліси, а головне – родючі землі), у праці й завдяки праці. Український народ виплекав світові землеробську і пісенну культуру. Такою вона увійшла в історію, такою бачив її знаменитий Боплан, така вона у дослідженнях І. Лисняка-Рудницького, І. Нечуя-Левицького, великого Кобзаря Тараса Шевченка та багатьох інших видатних науковців-істориків, етнографів, культурологів, літературознавців та інших визначних особистостей. «Бо тільки у вільній праці, у творчості відтворюється людина і культура, центром якої є пісня». Так навчав Тарас Шевченко.

Якщо справедливе твердження, що в пісні душа народу, а сам народ такий, як його пісня, то маємо всі підстави називатися народом великим і славним.

Український народ завжди тремтливо плекав свою пісенно-музичну культуру й виховував у своєму середовищі співаків, поетів, композиторів, звертаючи особливу увагу на зміст пісень. Тому тексти пісенних творів шліфувалися ретельно. Пісенне слово України вивчалося глибше, ніж музика, мелодія.

У справі піднесення музичної освіти в Україні велику роль відіграли львівська, луцька, київська, віденська, могилівська та інші братські школи. Випускники цих шкіл розходилися по селах, хуторах, найвіддаленіших куточках рідного краю й навчали там у сільських церковних хорах своїх односельців музичної грамоти.

Розвиток фольклору в історії української культури підтримувався прогресивними колами нації. Це сприяло зміцненню культу пісні в середовищі широких народних мас. І як би не складалася доля народу, в якому становищі він не перебував: чи зневажали його завойовники і з погордою дивилися на здобутки творчості, чи виявляли зацікавлення, – народна поезія, пісня були святинею, від якої ніхто не міг відгородити, навіть забороною, застосовувати у суспільному житті рідну мову та пісню.

Ми навіть приблизно не знаємо, скільки пісень створив наш народ за всю свою історію. Називають різні цифри, найменша з них – триста тисяч.

Проникаючи в культуру і побут інших народів, українська пісня не лише залишала їм часточку свого багатства і краси, а й сприяла примноженню добрих почуттів і до самого творця тієї пісні – для багатьох, можливо, й мало чи зовсім невідомого та незбагненного народу.

Пісенність нації, її духовну ауру підтримували, дарували людям, поширювали на сценах світу вже покійні сестри Байко, Квітка-Цісик, Раїса Кириченко, Діана Петриненко, Лариса Остапенко, Євгенія Мірошниченко, Анатолій Мокренко, Володимир Івасюк, Микола Кондратюк, Ігор Білозір, Микола Мозговий, Назарій Яремчук, Дмитро Гнатюк, Іван Мацялко, Василь Сліпак, Андрій Кузьменко (Скрябін) та багато-багато інших.

Народні пісні становлять багатий творчий доробок у творчості Тараса Петриненка, Василя Зінкевича, Ігоря Богдана, Надії Шестак, Марії Шалайкевич, Оксани Білозір, сестер Тельнюк, Ольги Богомолець, Івана Поповича, братів Миколи та Анатолія Гнатюків, Олександра Мороза, Тараса Чубая, тріо Мареничів, квартетів «Явір» та «Гетьман», гуртів «Пікардійська терція» та «Океан Ельзи», а також його лідера Святослава Вакарчука, тріо священників «Новий час», капели бандуристів «Карпати» Українського товариства сліпих (УТОС), всесвітньо відомої диригентки Оксани Линів та ін. Для України вони уособлення української душі, вільності духу, вірності батьківським традиціям, спрямованості в майбутнє.

Повернути й зберегти народну пісню для народу – в сьогоденні наше важливе історичне покликання і завдання.

Пам’ятаймо, що «велика справа потребує великого серця».

Іван Франко заповів: «Галичино, думай о собі сама!» Тож намагаймося, щоб пісні народні стали необхідними, актуальними, увійшли в записи аудіодисків, нотних пісенників, частіше звучали на радіо, телебаченні, в соціальних мережах.

Відділ культурно-просвітницької роботи

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.