Ми атомні заложники прогресу,
Вже в нас нема ні лісу, ні небес.
Так і живем від стресу і до стресу,
Абетку смерті маємо – АЕС.
Ліна Костенко
26 квітня Україна вшановує чергові роковини Чорнобильської катастрофи. В історію України вписано одну з сумних, тяжких сторінок – про аварію на ЧАЕС – катастрофу планетарного масштабу. Смерч грандіозної катастрофи пронісся над Українською Землею у 1986 році. Горе залишається невичерпним, забути про Чорнобиль не можливо. Раз у раз притягує та частина української землі, яку чужинська влада спромоглася брутально вбити. Сталося так, що саме ми стали учасниками такої біди. Катастрофа змінила наше суспільство, культуру, політику та й ціле життя, а ще й серйозним чином вплинула на розвиток технологій і науки у всьому світі. Стала не тільки одним з найбільших нещасть ХХ ст., що скалічили мільйони людських доль, а й показала зразки стійкості та самопожертви. Наслідки вибуху на 4 енергоблоці виявилися непередбачуваними для майбутнього мільйонів людей, жертв «мирного атома», ані для майбутнього ще радянської України та всього союзу, склав ситуацію, вплив якої позначатиметься на житті не одного покоління. Той біль залишився Україні у спадок від тоталітарного режиму, який не рахувався ні з екологією, ні з долею майбутнього та майбутніх поколінь. За підсумками обстеження визначеної комісії земля, на якій заплановано було розмістити АЕС, була визнана малопродуктивною. У висновках комісії відмічено: малопридатна, малопродуктивна територія. А насправді – серце України, голубооке Полісся з лісами та заводями, родюча земля, яка славилася своїми картопляними полями, годувала не тільки країни срср, а й світу. Земля, багата історією, пам’ятками культури. Необхідно зазначити, що державна комісія срср підпорядковувалася у всіх рішеннях керівництву партії. Тому є невипадково, що землю славного народу названо: «зона отчуждєния», експериментальний полігон для «оттечественной науки», «запретная зона».
Спеціальною постановою чужої влади ми погодилися відірвати частину Землі нашої Батьківщини, оголосили її «забороненою зоною». Тепер – замордований край, зона національної трагедії. Оспівана в поезії українська хата стала в тому краї будинком для борсука, сови, дикого кабана… Напіврозвалені хати вже не біленькі, а похмуро стоять серед дивовижних водоростей. Затихли всі радощі, сподівання, страждання, які жили в них. З кожним днем там щось цінне, важливе навіки зникає.
Тема Чорнобиля залишається актуальною не тільки для нас українців, але й для всього світу. Говорити про Чорнобильську трагедію у минулому часі неможливо. Адже та, грандіозного масштабу, катастрофа ХХ ст., болітиме доки існуємо ми – її свідки.
Чорнобиль – то грізна пересторога всім державам і народам, всьому людству. Те слово кожен сприймає з острахом і упередженням.
Чорнобиль України то зона національної трагедії, невигоєна рана, вічний біль нашої Землі.
Пам’ятаймо про ті трагічні дні. Те потрібно нам, нашим дітям, прийдешнім поколінням про спомин тих, хто обстоював право на життя нащадків. Робімо все можливе, щоб засвідчити ліквідаторам свою повагу та вдячність.
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ І СЛАВА ТИМ, ХТО ЦІНОЮ СВОГО ЖИТТЯ ТА ЗДОРОВ’Я ВРЯТУВАВ СВІТ!
На зображенні: ікона «Чорнобильська Богоматір» авторства художника Миколи Бідняка.