Львівський обласний центр народної творчості і культурно-освітньої роботи

ШІСТДЕСЯТНИКИ – ГОРДІСТЬ НАЦІЇ!

«У кожного Я є своє ім’я,
На всіх не нагримаєш грізно.
Ми – це не безліч стандартних «Я»,
А безліч всесвітів різних».
Василь Симоненко


✍️ Людина приходить у світ, щоб виповнити його Таїною своєї присутності, а ще Таїною, яку помножує Радість, Мудрість, Світлість Божого задуму. В усі часи, в якійсь мірі, людина, попри численні падіння і злети, таки мала право на Таїну. Та було лиховісне ХХ століття, насичене буреломами масштабних соціальних трагедій, експериментів. Те століття було мірилом жорстокого виклику людській природі її цінностям та сутності. Збагнути його складність можна лише через призму індивідуальних доль, бо саме індивідуальність стала найстрашнішим ворогом тієї доби, об’єктом небаченого сильного страху, підступних переслідувань, пригнічень, принижень. Бути Людиною в той час, виявилося героїчним учинком. Божим Провидінням створено Людину, а не «маси» і вона має необхідність знайти свою дорогу в житті. Передусім самоусвідомитися:
Бо ти на землі Людина,
І хочеш того чи ні –
Усмішка твоя – єдина,
Мука твоя – єдина,
І очі твої – одні.
Василь Симоненко


▪ У 1960-80-ті роки суспільно-політичне життя в Україні розвивалося надзвичайно суперечливо. З однієї сторони наступ партапарату, його ідеології, з іншого – виявлення національної свідомості. Розвиток культурного життя також був суперечливим та неоднозначним: все менше ставало шкіл з українською мовою навчання. Офіційна влада посилено спонукала до діяльності впровадження русифікації. Освіта перебувала у стані постійного експериментування, політизації, пристосування до потреб «комуністичного будівництва».


▪ Специфіка радянського виховання полягала у повному вихолощенні родинної традиції, народної культури, кулінарного мистецтва, розуміння їх як чогось правдивого і справжнього. Вибухи народного гніву виникали не від голоду і холоду, а найчастіше від образи, від наруги над народними святинями, від зневаги до нашої віри, звичаїв, мови. Були проблеми з поняттям національної Честі. Часто Честь «менших братів» було прирівняно до шкідливих пережитків минулого». Національна Гідність і Честь культивувалася лише в тюрмах і концтаборах, де утримувано під наглядом тих, хто Честь і Свободу ставив понад життя. А національна Честь – то високий і нелегкий обов’язок, він забезпечує чесне життя за законами і правилами, які виключають протидію спокусам наживи і слабостям пристосовництва.


▪ Ми виросли і застали умови імперії, яка породжує людину відчуженою. То не рідна матір яка береже і плекає свій рід, а мачуха яка, народжує блудних синів, готових служити за законами і правилами, а не жити за заповідями Господніми і заповітами батьків і свого Роду.


▪ Досвід людства вчить, що людину робить сильною віра батьків, традиція, пам’ять народу. Дитина спирається на надбання батьків, дідів, постійно живиться зі свого кореня – від впливових авторитетних, визначних особистостей, яких породила рідна земля. Тоді їй не треба витрачати багато сили для пристосування до умов, чужих і не сприятливих, для того, щоб знайти, пізнати і удосконалювати самого себе.


▪ В умовах часу побутувала відповідь на дії влади: вони хочуть приглушити інтелектуальне життя, пригасити дух і посіяти зневіру. Так, диявол любить дивитися на голови, схилені в печалі і зневірі…


▪ Шістдесяті роки ХХ століття в Україні, їхня пам’ять, їхня філософія, їхній спадок увійшли в історію. Непросто і не легко зрозуміти основу того періоду. Перед нами проглядається драматична дорога боротьби за справжність. Адже «величі справжні не треба спиратися на плечі нікчем» – Василь Симоненко.


▪ Українська інтелігенція започаткувала нову спробу національно- культурного відродження названого Рухом шістдесятників. Тим виразом називали тих представників творчої інтелігенції, які намагалися модернізувати українську культуру, ставили перед владою завдання – надання ширших національних, громадянських прав, релігійної Свободи, захисту екології, тобто вирішення і закріплення конституційних основ правової Української Держави.


▪ Шістдесятники протиставили «словам» – СЛОВО, що стало проривом у сферу буття. Представили нове розуміння Батьківщини, свідомої любові до неї. Бо Батьківщина в порівнянні була ДОМОМ Честі, Відданості, Вірності, Самопожертви. Михайло Коцюбинський устами дійових осіб у своїх творах нагадував: «Ми бідні, але чесні,» а слугам кремля Василь Симоненко кричав: «Народ мій є! Народ мій завжди буде! Ніхто не перекреслить мій народ!


▪ Павло Тичина постійно промовляв «Яка біда мене, яка чума косила, а сила знову розцвіла.»


▪ Прикро, що знов у своїй державі ми змушені захищатися словами поетів, перед гонителями і грабіжниками чужинецьких зайд.


▪ Шістдесятники були виявом волі до життя в умовах смерті особистості і мистецтва. Щоб бути, треба побудувати, – так навчали шістдесятники. Щоб бути, треба руйнувати,- того вчив тоталітарний радянський режим. І та тяжка, страшна наука нині жива і актуальна. Ох, як болить!


▪ Інтелектуальних рух 60-х років зумовив радикальний злам у стосунках між українським суспільством та режимом, між Людиною і владою. Рух шістдесятників – перший в радянському союзі свідомий бунт ЛЮДИНИ проти тоталітаризму в післясталінські часи. У творчості письменників 60-х років Людина стала суб’єктом історії. Врешті жила і не боялася. Якщо система вимагала несвідомої покори, то шістдесятники протиставили їй ідею свідомого бунту. Індивідуальний голос тієї нової Людини, став судом і вигуком системі. Ціна того вибору була надто високою, основою була СВОБОДА, а часто і саме життя. Для Українців завжди була і буде ВОЛЯ – понад усе! А ВОЛЯ, то Україна.


▪ Тягар СВОБОДИ відповідальний, витримати його на своїх плечах може лише свідома свого вибору і своєї відповідальності за той вибір особистість.


▪ Людина, гідна свого призначення, змінює себе саму, а відтак перетворює усе суспільство. У своїх діях шістдесятники керувалися настановами Митрополита Андрея Шептицького «Пам’ятайте, що ніколи корисного для свого народу не осягнете через противну Божому законові поведінку!». А ще глибоко розуміли, що суспільство без Віри і Любові втрачає здатність розрізняти Добро і зло.


▪ Повернення до Правди можливе тільки на хвилі повернення до Бога. Без Бога – Правда, Честь і сама особа не потрібні. Моральні цінності – не дійсні. Там починається інша, свавільна гра, гра без правил. Дай нам, Боже, здобутися ще на один урок: оживлення змученої занедбаної душі. І дожити до свята духовного єднання з усім світом, що шанує закон. Слово Правди – чинило величезний вплив на політичне життя країни. Того Слова боявся ворог.


▪ Можливостей виходу з складеної ситуації шукали представники всіх галузей мистецтва. Найбільш бунтівною була поезія. Літературна критика вже не бажала погоджуватися з накинутим їй примітивним, службовим наказом. Величезну роль відігравала перекладацька школа, в якій були присутні різні покоління.


▪ Культурна орієнтація української опозиційної еліти була віддавна спрямована на Європу, на її цінності.


▪ Інтелектуальна еліта України обрала своїм завданням – виховати людину-громадянина, яка була б оберегом свого Роду, Народу України; має зберігати, зміцнити свою Ідентичність, Свободолюбність, Державність, розвивати рідну (державну) материнську, українську мову, історичну пам’ять, національну культуру і традицію. Також метою було зберегти і будувати Українську Демократичну Самостійну Державу, в якій би всі громадяни користувалися політичними правами, самі визначали напрям економічного, політичного розвитку держави. Закликала до проведення реформ в країні, а не до революційних дій, а ще проти національних репресій в Україні, та надання громадянських прав.


▪ Безбожний, злочинний режим вчинив тяжкий переступ того, через що ніколи переступати не можна – через ЛЮДИНУ. Життя без законів і без Бога перевершило всяку людську фантазію. Людина втратила дарований Богом Мир душі. Рух шістдесятників став предтечею пізнішого Руху на захист прав людини, який переніс тему Свободи з духовно-культурної у міжнародну-правовий вимір. В основі своїй Рух шістдесятників мав форму національно-визвольного руху, що викликав занепокоєння влади, яка перейшла до свідомого вчинення репресій.


Перша хвиля арештів відбулася в серпні-вересні 1965 року, друга хвиля – у 1972 році. Влада вчинила масовий погром опозиційної інтелігенції. Заарештовано сотні осіб з суворими вироками. То були роки систематичного тероризування, поневіряння, приниження і винищування тих людей, які зберігали Гідність і не стали гонителями на ближнього свого. Мільйони ув’язнених і замучених – то не просто жертви несправедливості – вони носії зацькованої Правди. Чимало заарештованих, що повернулися у 1987-1989 роках з ув’язнення і заслання, стали активними учасниками політичного життя України кінця 80-х – початку 90-х років ХХ століття. Рух шістдесятників дав початок виходу України з історичного небуття за радянських часів, відкрив дорогу боротьбі за Незалежність України у 80-ті роки. Перехід від під режимної України до Незалежної був епохальним виявом сучасної світової історії. То правдива історія, сповнена безмірного болю і невимовних страждань тієї темної доби.


▪ Ще й в нинішній час ми майже нічого не маємо, крім Духовного Спадку і Дороги Мучеництва. Ми, нинішні, маємо низько схилятися перед тихим стражданням Гідних спадкоємців кінця страшного ХХ віку. Бо справді:
Ті в білих одежах – вони
Приходять від великої скорботи…


▪ Мир – то не примирення з насильством, неправдою і фарисейством. Ми довго звикали до фальшивих слів про боротьбу за мир оснований на неправді.
А ми, німі і сонні,
В облудній прі за мир,
В законнім беззаконні,
Вдивлялися у вир.


▪ Мир – то примирення з Богом і його заповідями. Мир – то життя за принципами Добра і Справедливості. Мир – то прийняття Бога всім серцем, всією душею, всіма помислами. Поза тим розмова про мир – лицемірство. Примирення зі злочинністю веде до співучасті у злочині.


▪ Тоталітарний режим забрав тисячі надто достойних, невинних життів, але не забрав України.


🙏Нехай Господь Бог оберігає нас від будь-якого зла, огортає Благодаттю у Вільній від московитських окупантів Соборній Українській Україні.
Слава Україні! Героям Слава! 🇺🇦


*у роботі використано матеріали з творів українського громадського діяча Мирослава Мариновича та Євгена Сверстюка – учасника руху шістдесятництва, політв’язня радянського режиму.

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.