Саме перші рядки Державного гімну України належать українському поету, педагогу, громадському діячу Миколі Андрійовичу Вербицькому.
180 років від дня народження Миколи Вербицького (1843–1909), українського поета, педагога, відзначається на державному рівні Постановою Верховної Ради України «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2022-2023 роках».
Микола Андрійович Вербицький народився 13 (1) лютого 1843 в Чернігові у дворянській родині. Батько був секретарем Чернігівської губернської управи. Після закінчення в 1860 Чернігівської гімназії, М.Вербицький вступив до Київського університету, звідки був виключений за участь в українофільському русі. Продовжив навчання в Петербурзькому університеті, але за участь у студентських виступах опинився під поліцейським наглядом і був висланий до Києва. Працював учителем у Полтаві. Згодом переїхав до Чернігова, з 1866 викладав словесність в місцевій чоловічій та жіночій гімназіях, а також у жіночому пансіоні Осовської, навчав майбутню велику актрису Марію Адасовську (Заньковецьку).
Брав активну участь у громадському житті Чернігова 1860-х – початку1870-х, спілкувався з Леонідом Глібовим, Пантелеймоном Кулішем, Опанасом Марковичем, Василем Білозерським та іншими діячами культури. У 1874 М.Вербицький був висланий як «неблагонадійний» з України до Рязані, а потім до Орла, де займався педагогічною діяльністю. Повернувся до України в 1900. Останні 9 років свого життя провів у Чернігові, займаючись публіцистикою та громадською діяльністю. Помер 27 листопада 1909.
Як поет почав друкуватися 1862 в журналі «Основа» під псевдонімом «Миколайчик Білокопитий». Пізніше друкувався в журналах «Літературно-науковий вісник», «Правда», «Зоря», газетах «Черниговские губернские ведомости», «Черниговский листок», альманахах «Розвага», «З потоку життя» та ін.
У Чернігівському історичному музеї ім. В.В.Тарновського зберігаються два листи М. Вербицького, написані ним вже на схилі життя. Обидва вони адресовані українському видавцеві Олексі Коваленку. В одному з них, датованому 1 грудня 1906, М. Вербицький, ніби підводячи підсумок творчості, найкращим своїм твором називає вірш «На спомин», присвячений його приятелю, українському фольклористу, етнографу Павлу Чубинському.
Другий лист стосується тексту українського гімну «Ще не вмерла Україна». Лист не датований. Припускають, що написаний він був в проміжку між 1905 і 1906. В цьому листі М.Вербицький свою причетність до написання гімну пояснив так: «Гімн «Ще не вмерла Україна» написав покійний Павло Чубинський (моїх є там усього дві стрічки)».
В родині Вербицьких з покоління в покоління передавали історію створення українського гімну. Цікавий її переказ, записаний правнуком поета Володимиром Сиротенком: «В серпні 1862 року в будинку сестер Голіциних у Києві відбулась студентська вечірка. На ній були присутні Павло Чубинський, Микола Вербицький, Йосиф і Тадей Рильські, Павло Житецький, Павло Свєнціцький. Павло Чубинський згадав про похорони Шевченка. Присутніх поляків попросили проспівати польський гімн. П.Чубинський запропонував М.Вербицькому скласти свій гімн. Микола Вербицький, який славився імпровізаціями, заспівав: «Ще не вмерли України ні слава, ні воля, ще нам, браття молодії, усміхнеться доля…». А далі писали текст всі разом.
Пам’ять співавтора гімну «Ще не вмерла Україна…» Миколи Вербицького увічнена встановленням пам’ятної дошки та бронзового барельєфу на його будинку в Чернігові.
Микола Вербицький – дід українського поета доби Розстріляного відродження Марка Вороного (1904-1937) та тесть поета Миколи Вороного (1871-1938), також знищеного комуністами.
