Івана Купала – найдавніше та найколоритніше свято, яким закінчується літній сонячний цикл календарних дохристиянських свят. Із часом свято Купала трансформувалося в церковне свято Різдво Предтечі, Івана Хрестителя, яке тісно переплелося з прадавніми віруваннями українців. Інші назви свята: Іванів день, Купала, Колосок, Ярило, Сонцекрес, Купайло, Іван-травник.
Це свято відзначають 7 липня, однак, народні гуляння у ніч з 6 на 7 липня – частина української традиції. Веселощі починаються після заходу сонця і тривають усю ніч.
До наших часів збереглася традиція святкувати Купальську ніч біля водойм.
Вінок був одним з головних атрибутів свята. На початку свята дівчата плетуть вінки з польових квітів і перед заходом сонця пускають їх по воді, гадаючи, що їх чекає цього року. Якщо віночок потонув, дівчина у цьому році кохання не знайде. Якщо він відплив, але зупинився, то кохання буде, але не так скоро. Якщо ж віночок відплив і поплив за течією, то цього року дівчина знайде своє кохання і вийде заміж.
Стрибки через полум’я – своєрідний обряд очищення, який приносить удачу на весь рік. Чим вище стрибнути – тим вдалішим і щасливішим буде рік.
В ніч на Купала усі трави наділяються магічними, цілющими властивостями, тому їх активно збирали. Існує повір’я, що зібрані в ніч на Івана Купала чи вранці з «іванівською» росою лікарські рослини мають особливу, надзвичайну силу.
На Купала збирали і квіти для ворожіння — багатки. Їх складали під подушку: якщо бутон розпуститься — скоро заміж, якщо зів’яне — доведеться почекати.
Лише у Купальську ніч на папороті розцвітала чарівна вогняна квітка щастя – тому всі охочі йдуть у ліс шукати її. За переказами, в ніч на Купала папороть зацвітає лише на мить і людина, яка зірвала її, зможе розуміти мову тварин і птахів, бачити приховані скарби і входити до будь-яких скарбниць. А також зможе знайти кохання і стати щасливою.