🔹 Псевдо «Професор» закріпилося за 26-річною Надією давно. Ще у навчальній частині Наді видали її «професорські» окуляри та поставили завдання навчитись швидко розбиратись у техніці. Бути в епіцентрі подій Надії не звикати. Спочатку у війську була перекладачем, супроводжувала іноземні делегації у зону бойових дій. Згодом стала звязківецею.
▪️ До війни Надія навчала у США. Після повернення в Україну – поступила на філософський факультет Київського університету ім. Т. Шевченка. В тім на першому курсі навчання в Україні почалася війна і плани змінились. Надія почала активно волонтерити. Була єдиною курсанткою, яку допустили до створення прошивок на фронт.
▪️ “Коли мої батьки дізналися, що я волонтерю на допомогу військовим, вони вже тоді висловили свою відверто русофільську позицію, – каже Надія. – Почали погрожувати, батько викрав мої документи. Подав мене на еміграцію без моєї згоди й не погодився допомогти з операцією, яка мені була вкрай необхідна. У результаті на операцію за дві години всю суму назбирали військові, знаючи мене, як волонтерку. У разі необхідності переливання – вишикувалась черга з вояків. Саме тоді я вирішила, що моя родина у війську. Лікарка сказала, що так швидко в неї ще ніхто не відновлювався. Влітку відновила здатність говорити, а восени вже була в військкоматі з документами”.
▪️ Коли Надія призивалася на військову службу, їй запропонували дві посади – діловод або радист. Паперову роботу дівчина страшенно не любила, а от з радіостанціями Harris працювати було дуже легко. У прошивці немає української, а англійська – друга рідна для Надії, у той час, як більшість навіть найбільш професійних офіцерів не дуже добре нею володіли.
▪️ У перші місяці на фронті Надія працювала живим приймопередавачем. Вона могла по три доби в окопі приймати інформацію від воїнів, які ішли на штурм і передавати командуванню. Програмувала, розподіляла, відстежувала радіостанції. А якщо втрачали станції – дистанційно вимикала пристрій. Якщо воїн потрапляв у полон – дистанційно прослуховувала та передавала позивні ворогів. Не одноразово Надії доводилось рятувати військових за допомогою зв’язку. На її думку, засоби зв’язку зберігають таїнство життя і таїнство смерті. По суті, радіостанція кожного пораненого – це «ниточка», яка дає шанс на життя.
▪️ Надія робить все, щоб Україна перемогла у війні. А ще хоче вивчитись на дистриб’ютора й ремонтника, а також освоїти дистанційне програмування та супутникові технології.
▪️ Війна – не має статі. Жінки захищають Україну рішуче та мужньо – так, як вміють лише українки.
▪️ Наразі в Збройних Силах України служить 59 786 тисяч жінок. Серед них 41 тисяча – військовослужбовці та 18 тисяч – цивільні працівниці. Безпосередньо в зоні бойових дій перебувають 5 тисяч жінок-військовослужбовиць.
🇺🇦 Слава Україні! Слава жінкам захисницям!!! 🇺🇦