✍️ «Як коротко, сильно і страшно пише ця людина» – це про Василя Стефаника.
▪️ «Напишіть хлопцеві, аби пера не брав до руки, бо він ніколи нічого не напише», – такий вирок виніс колись Іван Франко літератору-початківцю Василю Стефанику. Попри віщування Каменяра ім’я Василя Стефаника стоїть поряд з іменами найвидатніших новелістів світу. Та й з Франком згодом склались дружні зв’язки.
▪️ Василь Семенович Стефаник народився 14 травня 1871 у с. Русів (нині Івано-Франківської області) – український письменник, майстер експресіоністичної новели, громадський діяч, політик.
Він народився в тому ж році, що й Леся Українка. З дистанції часу все виразнішою постає велич цих двох видатних майстрів слова, їх роль у побудові нового, модерного культурного простору України.
▪️ Родина Стефаників була заможною (18 моргів поля). Батько був працьовитим, але мав непростий, інколи авторитарний характер. На освіту сина грошей не шкодував, але долю спланував сам, не зважаючи на його думку. Дитинство пройшло на мальовничому Покутті – краї народних пісень, казок, легенд, переказів. Від матері та старшої сестри Марії навчився співати. Навчався у Русівській початковій школі, Снятинській міській школі, потім у польськомовних гімназіях Коломиї та Дрогобича. Незважаючи на задушливу атмосферу, запізнався з однодумцями, які згодом стали членами «Покутської трійці», – Лесем Мартовичем та Марком Черемшиною.
▪️ Після закінчення Дрогобицької гімназії Стефаник вступив на медичний факультет Ягеллонського Університету в Кракові (1892). Однак, за визнанням письменника, з тією медициною «вийшло діло без пуття». Замість студіювання медицини він поринає у літературне і громадське життя Кракова.
▪️ З’являються перші твори – це час особливо напружених шукань Стефаника. Він намагався відійти від застарілої, як йому здавалося, описово-оповідної манери своїх попередників. З’являється експресіонізм. Стефаник був одним із перших представників цієї течії в літературі. Причому він був ще й першопрохідцем, бо писав свої новели в цьому стилі в той час, коли в Європі він тільки зароджувався.
▪️ Галицькі видавництва відмовлялись друкувати новели Стефаника, не вбачаючи у них виховної мети.
▪️ На щастя, в Кракові, де Стефаник студіював медицину, його небуденний талант побачив поляк, Вацлав Морачевський, який не лише наполегливо заохочував Стефаника писати, але й став першим перекладачем його творів. А коли новелами захопився провідник польського модернізму Станіслав Пшебишевський і надрукував їх у журналі «Życie», то перед молодим українським прозаїком раптом відкрилися двері до міжнародного визнання.
▪️ Майстер соціально-психологічної прози, новатор модерністської техніки письма, тонкий спостерігач людської душі…
▪️ Новели Стефаника залишаються неймовірно напруженими, наповненими драматичним психологізмом нарисами життя селян.
▪️ «Не пиши так, бо вмреш», – радив зятеві Кирило Гаморак. Кажуть, що він, коли писав, то входив у якесь шаманство, він не писав – він мольфарив, чародіяв, втрачав зв’язок із реальністю. Ходять чутки, що в цьому йому допомагав алкоголь. Багато курив. І нерідко плакав, описуючи трагічні долі свої героїв. Писав лише коротку прозу і дивувався, що його колеги могли розписувати цілі романи. Адже усе що вони хотіли сказати в романі, Стефаник вміщував у три-чотири сторінки тексту. І це був найвищий рівень письменства.
▪️ Василь Стефаник не писав 15 років. Ніхто не знає, навіть син Стефаника Юрій Гаморак, який став біографом батька, причин цього 15-літнього мовчання. Під тиском свого українського оточення він віддав себе політиці, був послом до австрійського парламенту, місцевим громадським діячем.
▪️ У пору Великої війни й великих соціальних потрясінь, розпаду Австро-Угорської імперії і народження Української Народної Республіки (у Відні, далеко від домашніх критиків) Стефаник знову береться за перо новеліста. Почався другий період його творчості, не такий інтенсивний, як перший, але з чималими здобутками. Однак вже ніколи не повернулася нагода розгорнути свої крила у міжнародному контексті.
▪️ Був одружений, батько трьох дітей.
▪️ Розуміючи великі заслуги Стефаника перед українським мистецьким словом, його новаторські здобутки, радянський уряд з пропагандивною метою призначив йому в 1928 р. персональну пенсію, а в 1931 р. у Харкові відзначив 60-ліття з дня його народження. Проте Стефаник у 1933 році відмовився від неї, коли довідався про штучно створений голод і переслідування української інтелігенції. Дізнавшись про цю ситуацію, митрополит Андрей Шептицький призначив письменникові пенсію від Української греко-католицької церкви. Стефаник попросив касира видати призначену суму дрібними монетами. З великою торбиною мідяків письменник вийшов на майдан і роздав милостиню жебракам з проханням помолитися за убієнних голодом українців. Останні роки життя письменник тяжко хворів. 7 грудня 1936 року помер, похований у рідному селі.
▪️ Сам Стефаник говорив: «Я писав тому, щоб струни душі нашого селянина так кріпко настроїти і натягнути, щоб з того вийшла велика музика Бетховена». Чому саме Бетховена? Мабуть, це також людина спорідненої душі, хоч і не сучасник письменника. Життя в уяві композитора – це героїчна боротьба, її стимул – любов до людей, завоювання щастя для всього людства.