Львівський обласний центр народної творчості і культурно-освітньої роботи

«У міру того, як ми виходимо з блудного кола класової пильности та привчаємося уважно дивитися в очі людині, нам відкривається доволі проста істина: кожна людина – це доля, частка долі народу. Коли вона не знаходить щастя, то, може, саме тому, що вона, як сказав Адам Міцкевич «Не проживала в моїй Вітчизні». Може, вона, замість того щоб прихистити своїх дітей, ви кидала їх з гнізда, як зозуля викидає пташенят із їхнього гнізда?

Вся історія людства вчить, що найбільшу силу має той, хто бере на плечі найважчий Хрест – і бере на плечі долю свого народу. Тоді він Антей.

А досвід людства вчить, що людину робить сильною віра батьків, традиція, пам’ять народу. Дитина спирається на плечі батьків, дідів, постійно живиться зі свого кореня – від високих людей, яких породила рідна земля. Тоді їй не треба витрачати багато сил для пристосування до умов, чужих і несприятливих, для того, щоб знайти, пізнати і виробляти самого себе. Тоді їй легше прищеплювати чужу гілку і на міцному корені та гілка буде плідніша.

В час відзначення дати від дня народження Івана Франка українська і світова спільнота намагається достойно оцінити життя і діяльність цієї особистості. В особі Івана Франка маємо Великого Українця, патріота, демократа, гуманіста, вченого, українського письменника і християнина. Так, християнина, який не приховував своєї віри перед сучасниками, був практикуючий мирянином греко-католиком. В його домі перед іконою Пресвятої Богородиці горіла лямпадка. Про те зазначено в спогадах племінника Франка – Василя, сина Онуфрія, так: «В одній кімнаті Франкового дому висів образ Богоматері, обвішаний вишиваними рушниками, а перед ним стояла лямпадка» (Є. Сверстюк).

В творах Івана Франка Бог, релігія і віра займають поважне місце. Отці Греко-католицької церкви, які добре знали Івана Франка не вбачали в ньому ворога віри, а скоріше її захисника. Шанував поета і великий Митрополит Андрей Шептицький, який «Не тільки прийшов особисто віддати поклін Іванові Франкові на його ювілей в 1913 році у Великому Театрі у Львові, але він під оплески присутніх впровадив його під руку на почесне місце» (В. Мончак).

Слуга Божий Митрополит Андрей Шептицький підкреслюючи енциклопедичність Франкового мислення і наявність у творчій спадщині творів атеїстичного та матеріалістичного спрямування, зумів побачити їх марну, мізерну силу і пророче зауважив, що «Іван Франко «остане в будучності пам’ятний лише як поет-націоналіст, патріот».

В українській і в усій слов’янській та світовій культурі Іван Франко – яскраве, універсальне явище, діяч-енциклопедист, інтернаціоналіст, представник революційно-демократичної суспільної думки і літературного процесу останньої чверті ХІХ – початку ХХ століття. Як видатний письменник, літературний критик, журналіст, відомий громадський діяч, Іван Франко перебував у центрі загальноєвропейського революційного руху, був активним пропагандистом передових ідей свого часу. Його величезна наукова спадщина відзначається широким діапазоном обдарувань: талановитий літературознавець, історик, фольклорист, мовознавець, економіст, книгознавець. Визначний в українській літературі перекладач майже з усіх європейських мов.

«Його дух обіймав цілий народ, і він вважав працювати для цілого народу. Його ідеєю, його устремлінням стала найвища мета: визволити народ від гнобителів, щоб Україна стала вільною і рівноправною з іншими народами, а партії мають з’єднатися в праці для цієї остаточної цілі». Так висловила про Івана Франка донька Ганна Франко-Ключко. Іван Франко та його родина мали тісні зв’язки з організацією українських Січових стрільців, яка намагалася відновити в українському війську козацькі традиції. Сини Івана Яковича Петро і Тарас служили у Січовому Легіоні, а згодом в Українській Галицькій армії.

Іван Франко як і Тарас Шевченко не лише підносив козацьку славу, а все робив для того, щоб ця слава не дала згаснути історичні пам’яті його рідного народу. Високо цінував подвижницьку діяльність видатного історика козаччини Дмитра Яворницького. У полі зору поета постійно перебували козацький фольклор і народні твори про козаків.

Письменник дбав не тільки про сучасні в його час завдання літератури, але і про перспективу, про майбутнє життя своїх творів їх вплив на духовне формування соціально свідомих і морально здорових поколінь українського суспільства. Закликав кволих ще в той час інтелектом і духом українців, що «Пора для України жить» і наголошував: «Якби ти знав, як много важить слово».

«Якби ти знав! Оце знання прадавнє

Відчути треба, серцем зрозуміть.

Що темне для ума, для серця ясне й явне…

І іншим би тобі вказався світ.

Ти б серцем ріс. Між бур життя й тривоги.

Була б несхитна, ясна путь твоя.

Як той, що в бурю йшов по гривах хвиль розлогих,

Так ти б мовляв до всіх плачучих, скорботних, вбогих:

«Не бійтеся! Це я!»

Цією метою поет намагався донести до широкого кола мас рідною мовою найвидатніші художні здобутки світової літератури. Цьому були представлені поетом вагомий перекладацький доробок, численні творчі опрацювання літературних і фольклорних джерел різних часів і народів. Своїми перекладами Іван Франко помітно збагатив українську культуру найкращими здобутками світових художніх творів.

Творчий доробок багатогранного вченого літераторо-, мово-, перекладо- й мистецтвознавця, етнолога, фольклориста, соціолога, економіста, філософа, написаний українською, німецькою, польською, російською, болгарською мовами. За приблизними підрахунками налічує кілька тисяч творів із загальним обсягом понад СТО томів.

Життєвим кредо Іван Франко вважав: «Як син села почуває своїм обов’язком працювати для свого народу і віддати тій праці всі свої знання, всі свої сили».

Не зламали вченого незаслужені арешти, ні зневаги декого з української провідної верстви, ні виснажлива праця. Завжди був там, де потрібна була чи порада, чи праця. Від завзято боровся з усіма перешкодами, йшов сміливо і прямо вперед, не гнув спини перед посадовцями, не шукав корисних посад, протекцій. Власною працею здобував та місце, яке йому само по собі належало. Те місце Пророка, Генія не міг зайняти ніхто інший, бо платити за нього треба було своїм життям. Таку ціну могла витримати лише одна людина – Іван Франко.

Справжня велич Генія вимірюється не відзнаками, нагородами, а силою Духа, спроможністю подолати час і простір. Саме до особистості Івана Франка відносяться слова святого письма: «Не бійся нічого, що маєш витерпіти, будь вірний до смерті і дам тобі вінець життя». Ім’я Івана Франка впливало на людей. Поет був популярний серед народу. Повертаймо добре ім’я Івана Яковича, спотворене радянським літературознавством і комуністичною ідеологією. Нехай надалі буде пошановане ім’я Великого Українця Івана Яковича у сонмі Подвижників, Героїв і Патріотів української Землі та української Нації, як борця за СВОБОДУ, ВОЛЮ, ГІДНІСТЬ народу.