Ірина Бердаль-Шевчик
Вкладка №2
Ірина Бердаль-Шевчик
Ірина Бердаль-Шевчик, народилася 1981 року в місті Трускавець Львівської області у сім’ї родовитого різьбяра Юрія Бердаля. З вересня 2002 року є активним членом об’єднання народних майстрів та художників – аматорів при Львівському державному обласному центрі народної творчості і культурно – освітньої роботи.
В 2003 році закінчила Львівський національний університет ім. Івана Франка, факультет прикладної математики та інформатики (кафедра інформаційних систем).
В 2009 році закінчила курси фотографії при студії “Фотовернісаж”. До 2010 року працювала на фірмі комп’ютерної техніки. Сьогодні – найщасливіший період життя – декрет! З дитинства, дивлячись як батько працює, зрозуміла – руки можуть творити неповторні речі. Вона належить до п’ятого мистецького покоління. Довго шукала свій творчий шлях…
Роботи Ірини Бердаль – Шевчик – це авторські колекції писанок та ялинкових іграшок, для створення яких використовує бісер і техніку плетіння “Ндебеле”, оформлені на авторських дерев’яних різьблених підвісках. (Цей спосіб бісероплетіння використовується понад 200 років жінками племені Ndebele в Південній Африці. У бісерному полотні, виготовленому з використанням цієї техніки, вгадується малюнок “ялинки” ). Завдяки тіткам, українська вишивка супроводжує майстриню від дитячих років і досьогодні. Коли планує нову колекцію Великодніх писанок, то за основу, здебільшого, використовує саме фрагменти українського візерунку. Під час Різдва, коли дивишся як на святковій ялинці переливається світло, завжди перехоплює дух – саме під цей святковий настрій і народилась ідея створення ялинкових іграшок з українським неповторним орнаментом.
З характеристики майстра з бісероплетіння Ірини Білик: “…Тисячі, сотні тисяч дрібненьких намистинок з кольорового скла, складені в дивовижні орнаментальні полотна, чарують своєю вишуканістю. Майстриня вдало підбирає візерунки, характерні для різних регіонів України. Кожна колекція писанок має своє оригінальне, композиційно означене, закінчення, яке й об’єднує вироби в колекцію. Цікаво розглядати бризки людської фантазії, помноженої на фантастичне терпіння, яке потрібно мати виконавцеві для створення кожної мініатюри…”
Працює талановита майстриня і в авторській світлині. Через фото, коли зупиняється час, прагне передати свою маленьку казку – відчуття свята.
“За любов до фотографування завдячую моєму дідові Паніву Дмитрові (1930-1974рр.) – говорить Ірина. Коли він знайомився з моєю бабусею ще в далекому 1953 році, то їхав на велосипеді з фотоапаратом за плечем. Фотографія в його житті посідала не останнє місце. Світлини досьогодні зберігаються в архівах історико – краєзнавчого музею в місті Борислав в добрій якості. Життя в селі було важким і бідним, коли не вистачало на хліб, заробляли копійки саме світлинами. Після смерті все пов’язане з фотографією залишив у спадок дружині та дітям. Добре знаю, як народжується світлина. Будучи маленькою, пам’ятаю, я з дядьком сиділа в темній кімнаті з купою ванночок з різними реактивами і за мить на папері “вимальовувалася” фотографія. Сьогодні фотографія народжується по – іншому, але суть не змінилася. Важливо спіймати момент, адже він може більше ніколи не повторитись”.
Ірина фотографує писанки та ялинкові іграшки на тлі Львова. На світлинах легко упізнаються мальовничі будинки площі Ринок та прилеглих вулиць, палац Потоцьких, музей мистецтва давньої української Книги, парк мініатюр замків та оборонних споруд давньої України у Львові, вулиця Коперніка, музей народної архітектури та побуду – “Шевченківський гай”….
З характеристики викладача з фотографії О.С.Щелкунова “…Можна зробити фотографію самої писанки чи іграшки на якомусь нейтральному тлі. Це були б ілюстрації, які навряд чи можна віднести до художньої фотографії – це технічні фотографії. Ірина підходить до своїх світлин інакше. Вона ставить задачу показати писанки засобами мистецької фотографії. В результаті виникає філософське відчуття плинності життя й вічності творіння…”
Гени – то унікальна спадкова сила, яку даровано кожному під час народження… Але потрібно багато часу та натхнення, щоб це зрозуміти і відчути. Ірина знайшла “золоту середину” між фотографією та мистецтвом.
Зараз у доробку майстрині нараховується понад 120 робіт: 4 колекції писанок (бісероплетіння): “Україночка” (18 шт., 2002-2006 рр.), “Веселковий дощ” (21 шт., 2003 – 2006 рр.), “Жолуді” (15 шт, 2006р.), “Львівська пані” (14 шт., 2009р.); 2 колекції ялинкових іграшок (бісероплетіння): “Веселкові” (6 шт., 2007р.), “Українські” (6 шт., 2008р.); 2 підсвічники (бісероплетіння): “Новорічний” і “Пасхальний” та понад 80 авторських світлин з вищезгаданими колекціями. На виставках, які представленні у вигляді фотокартин (роздруковані на полотні, натягнуті на підрамник). Крім того, авторські коралі (понад 35шт, 2010 – 2012 рр.), (бісероплетіння) та серія світлин з ними “Над люками Львова” (25 шт.) і авторські ляльки (2012р.)
Починаючи з 2002 року і досьогодні майстриня взяла участь у понад 35 – х виставках, серед яких: колективні (Трускавець, Ужгород, Луцьк, Луганськ, Дрогобич, Львів, Івано – Франківськ, Вінниця, Рівне, Київ, Хмельницький); родинні: Трускавець і Львів.
А чи не найочікуванішими були персональні виставки, про які майстриня довго мріяла і ретельно готувалася. І так, у квітні 2011 року стартував проект Ірини Бердаль-Шевчик “Від голки з ниткою до об’єктива” (Львівська область 2011-2012рр.). За два роки, крок за кроком, виставка мандрувала по всіх куточках Львівської області, а розпочалася з рідного Трускавця (квітень – травень 2011, Єпархіальний музей), а далі виставка помандрувала містами Львівської області: Борислав (червень 2011, Історико – краєзнавчий музей), Дрогобич (липень 2011, Музей “Дрогобиччина”, Палац Мистецтв), Перемишляни (жовтень 2011, Історико – краєзнавчий музей), Броди (листопад 2011, Виставкові зали в палаці Бродівського замку), Стрий (грудень 2011 – лютий 2012, МК “Борцям за волю України”), Городок (березень 2012, Історико – краєзнавчий музей), Жовква (квітень 2012, Львівська Національна галерея мистецтв, музей “Жовківський замок”), Червоноград (травень 2012, музей “Сокальщина”), Яворів (червень – липень 2012, музей “Яворівщина”), Бортятин (вересень 2012, музей – садиба родини Антоничів, філія Львівського музею історії релігії) та Львів (жовтень 2012, Виставкова зала Львівського національного університету імені Івана Франка).
За цей час виставку відвідала велика кількість людей, котрі залишили свої теплі і щирі відгуки, подяки, побажання. А це те, що може бути найдорожчим для майстра.
“Так довго чекала того моменту, того останнього відкриття, а так швидко пролетіло… та я щаслива – ділиться враженнями Ірина!!! Щиро дякую усім: і друзям, і знайомим, і незнайомим; усім, хто знайшов на мене час! Перевірено – мрії збуваються!!!
Вкладка №2
Lorem ipsum dolor sit amet, consectetur adipiscing elit. Ut elit tellus, luctus nec ullamcorper mattis, pulvinar dapibus leo.