Львівський обласний центр народної творчості і культурно-освітньої роботи

Валентин МОРОЗ

Валентина Мороза називають одним із найрадикальніших представників українського національного руху. З одного боку він був непримиренним борцем з радянським тоталітарним режимом, за що отримав максимально суворий вирок позбавлення волі та статус особливо небезпечного рецидивіста. З іншого – його категоричність у ставленні до деяких речей налаштували проти нього багатьох його ж соратників по боротьбі.

Народився відомий історик і дисидент Валентин Мороз 15 квітня 1936 року у селі Холонів Горохівського району на Волині. Сільський хлопець прагнув до знань. Після закінчення історичного факультету Львівського університету ім. Івана Франка хотів вступити до аспірантури, але його не прийняли через незадовільну оцінку з історії КПРС. Довелося вступати на заочне відділення. Паралельно працював завучем і вчителем сільської школи, з 1964 року — викладачем Луцького, потім Івано-Франківського педінститутів, підготував кандидатську дисертацію, яку не встиг захистити через арешт.

Під час навчання зійшовся з українським колом дисидентів, зокрема – з Михайлом Горинем, почав поширювати самвидав – статті Михайла Грушевського, документи Центральної Ради, памфлет Євгена Сверстюка «З приводу процесу над Погружальським». У вересні 1965 року його затримали і засудили до 4 років позбавлення волі за статтею 62 КК УРСР (антирадянська агітація і пропаганда). Покарання відбував у Мордовії, звідки таємно передав на волю свій «Репортаж із заповідника імені Берія», поширений у самвидаві.

Після звільнення в 1969 році продовжує друкуватися у самвидаві, пише статті «Серед снігів», «Хроніка опору», «Мойсей і Датан».

У червні 1970 року Валентина Мороза знову арештовують. На закритому судовому процесі, на якому на оголошення вироку не пустили навіть рідних та друзів засудженого, йому дали максимально можливий вирок — 6 років спецтюрми, 3 роки таборів особливо суворого режиму і 5 років заслання.

Цей вирок викликав жорстку реакцію в правозахисному русі в Україні та за кордоном. Було організовано понад 40 протестів до Верховного Суду УРСР. У США й Канаді відбулися демонстрації протесту біля радянських посольств і консульств. Ім’я Валентина Мороза за кордоном стало символом жорстокості радянського тоталітарного режиму і придушення свободи слова.

Першу частину ув’язнення відбував у Владимирській в’язниці. Спочатку його утримували в камері з карними в’язнями, які знущалися з нього. Після цього майже 2 роки пробув в одиночній камері. У 1974 році витримав 5-ти місячне голодування, домагаючись переведення з тюрми до табору. Після інтерв’ю дружини Мороза зарубіжним журналістам, цей факт викликав нову хвилю підтримки дисидента по всьому світу.

Після закінчення тюремного терміну Валентина Мороза відправили в табір особливо суворого режиму в Мордовію, де він брав участь у голодуваннях і акціях протесту.

Під тиском світової громадськості, влада змушена була обміняти Мороза та ще чотирьох дисидентів на радянських аґентів КДБ, колишніх службовців ООН, засуджених у США за звинуваченням у шпигунстві. Обмін відбувся у квітні 1979 року у Нью-Йоркському аеропорту ім. Кеннеді, куди п’ятьох політв’язнів доправили, навіть не повідомивши, куди і для чого їх везуть.

За кордоном Валентина Мороза зустріли як героя. Він з дружиною, яка приїхала до нього, оселився в США, викладав у Гарвардському університеті, видавав журнал «Анабазис», вів щотижневу радіопрограму в Торонто. Однак його безкомпромісність відштовхували від нього західну громадськість. У 1981 році переїхав до Канади, отримавши громадянство.

У квітні 1990 року, коли припинилися ув’язнення дисидентів і відбулися перші альтернативні вибори до Верховної Ради УРСР, Валентин Мороз повернувся в Україну. А у грудні 1992 року перебрався жити у Львів. Був професором, завідувачем кафедри українознавства в Українському поліграфічному інституті ім. Івана Федорова, професором кафедри українознавства Львівського державного інституту фізкультури, викладачем політології Львівської філії Української академії державного управління при Президентові України.

Відомі такі його праці як: “Тверді мелодії”, “Націоналізм ХХ століття”, “Бумеранг”, “У пошуках українського Піночета”, “Лекції з історії України” та інші. В останні роки життя видав тритомну монографію «Україна у двадцятому столітті».

Рівно 83 роки відміряла доля принциповому і безкомпромісному борцю за волю України. 16 квітня 2019 року Валентин Якович Мороз відійшов у вічність. Справжній патріот рідної землі, відповідальний досвідчений педагог, останні роки він самовіддано працював та зростив духовно не одне покоління студентської молоді. Валентин Мороз – автор понад 30 історичних книг і близько 2000 статтей.

Як яскравий представник українського національного руху і історик він досліджував питання, які не були популярними у науковців, зокрема це питання дисидентського руху, боротьби проти тоталітаризму, табірних режимів політв’язнів, тобто, те, що він знав зі середини. Валентин Мороз дуже критично ставився до СРСР, був переконаним ворогом комунізму і назавжди увійшов в історію України як непримиренний борець із нашим споконвічним ворогом – російським імперіалізмом у будь-яких його проявах. Він сам зазнав його ударів і став одним із символів незламного українського опору.

Валентин Мороз вважав себе щасливою людиною, бо він вижив у радянських таборах і тюрмах, мешкав і плідно працював у Львові, мав змогу писати, ніколи не вимагав для себе нічого. Тільки як заповіт після себе залишив настанову: “Нехай читають мої книжки”. Виконаймо ж це веління відомого історика, публіциста, політв`язня Валентина Мороза. Нехай добрий спомин про нього залишиться в нашій памяті, а його переконання і настанови розбудять наші серця.

Відділ культурно-просвітницької роботи

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.