Савицька Галина Омелянівна (літературний псевдонім Марта Гай) народилася 30 червня 1922 року у Львові. Батько працював в українському банку «Дністер», мати – вчителювала. Після смерті батька, мати, щоб заробити на шматок хліба переїхала до Польщі, де їй дозволили працювати в школі. Там майбутня поетеса закінчила гімназію, а згодом – математично-фізичний ліцей в місті Тарнові.
За Польщі вона, як і її мати, були репресовані. У 1939 році Галина вступає в Організацію Українських Націоналістів, проходить вишкіл у Закерзонні. До арешту 1950 року перебуває в підпіллі ОУН-УПА, де займається літературною, журналістською, виховною роботою. Редагує журнал для молоді «На чатах», пише оповідання, поезії. Перед арештом працює в Головному штабі УПА при головному виховно-політичному відділі.
У травні 1950 Галина Савицька була арештована у Львові, коли йшла на зв’язок до генерала Романа Шухевича. Генерал Шухевич загинув того року в березні, але у виховному відділі штабу, який містився в Карпатах це ще не було відомо. Після півторарічного слідства в Лонцькій тюрмі засуджена на 25 літ особливих закритих таборів, з них відбула в ув’язненні 15.
В тюрмі студіювала філософію, писала. Після звільнення повернулась на Україну до матері та поселилася в місті Бурштин, Франківської області (у Львові їй було заборонено поселятися). З перших днів звільнення Марта Гай веде широку виховну, суспільну працю та продовжує писати. Організовує при Палаці Культури Ляльковий театр, опісля клуб «Юний друг природи», в якому виховує не одне покоління дітей. Організовує патріотичне жіноцтво в клубі «Берегиня», де посилено ведеться виховання молоді.
Писати Галина почала ще в юності, і навіть 2-га Світова війна не завадила її творчим поривам. А ще більше розкрився талант українки в підпіллі, про неї, поетку-патріотку, дізнавалося все більше і більше людей. Її патріотична поезія підтримувала воїнів УПА та надихала українців в лихі часи сталінського поневолення. Незважаючи на важке табірне життя полонянки-підпільниці в пересильних тюрмах, таборах ГУЛАГу – Галина Савицька продовжувала писати. А повернувшись на волю – вона ще більше заглибилася в творчість. Радянській владі не вдалося її скорити ні фізично, ні духовно.
Перші літературні спроби можна віднести до періоду роботи у підпіллі. Писала вірші, оповідання. Зимуючи в горах, в осередку підпільників (1949-1950 рр.), підготувала свою першу збірку віршів «До зорі», надруковану після арешту (1950 р.) в підпільній організації, а потім переправлену за кордон. Всі твори письменниці – це переосмислення пережитих героїчних подій в історії України, трагедій сотень, тисяч людських доль, зокрема жінок-патріоток. Це біль, сподівання і віра.
Друкувалася в Україні, Великій Британії, Канаді, Чехії та інших країнах. Галина Савицька – член Національної спілки письменників України (1995 р.), лауреат журналістської премії ім. Петра Полтави.
Зібрала багато архівних даних про боротьбу українського народу на Східних землях а також ОУН-УПА. Після встановлення Незалежності України, її вірші, поеми, публіцистичні статті, оповідання для дітей та спомини стали друкуватися в журналах і газетах. В 1992 році у видавництві «Просвіта» у Івано-Франківську вийшов друком автобіографічних роман у двох томах «Дорога», а в 1995 поетесу прийняли у члени Національної спілки письменників України. До 80-річчя Галина Савицька стала лауреатом премії імені Петра Полтави. Остання книжка під назвою «Антологія Духа» вийшла друком у 2001 році.
Будучи важко хворою, мужньо боролася зі своєю невиліковною недугою, переносила біль без скарг та нарікань.2 січня 2003 року, на 81 році, після тяжкої, довготривалої. невиліковної хвороби Галина Голояд померла. Похована в Києві, де проживає її син — художник і скульптор Богдан Голояд. Пізніше перепохована у Львові, на 38 полі Личаківського цвинтаря.
Галина Омелянівна була людиною, доля якої відображає героїчні сторінки історії українського визвольного руху.