«Могутнiсть мови – це духовна могутнiсть народу. Народ дає мовi силу й красу. Вiн сам у пiснях творить зразки неперевершеної поезії, а його генії й таланти високо пiдносять авторитет рiдного слова, вплiтаючи у вiнок своєї i свiтової культури найпишнiшi троянди.» – Микита Шумило.
Це цитата із статті, за котру автора переслідували, як захисника рідної мови. Тодішні статті Микити Шумила «Любов до рідної мови» та «Могутня та чарівна» набули широкого розголосу. Їх вдячно перечитували тисячі українців, а водночас – вони «надихнули» компартійних керманичів на звинувачення автора в «українському буржуазному націоналізмі». Від цькувань Микиту Шумила захистив Олесь Гончар…
Народився майбутній письменник 10 червня 1903 р. у великому селі Михайлівці Кам’янського району на Черкащині. По закінченні школи навчався у Черкаському педагогічному технікумі, згодом заочно закінчив Харківський інститут соціального виховання. Протягом десяти років вчителював у сільських школах на Черкащині та в Харкові. Належав до спілки селянських письменників «Плуг».
Згодом закінчив сценарний факультет Всесоюзного державного інституту кінематографії.
У роки Другої світової війни був військовим кореспондентом. Під час боїв на Одері дістав важке поранення. Нагороджений орденами та медалями.
По війні працював заступником головного редактора газети «Літературна Україна».
Талант Микити Шумила – багатогранний і різнобарвний: прозаїк, сценарист, журналіст, літературознавець і літературний критик, перекладач. Автор численних книг прози та нарисів, найвідоміші з яких — «Голубий зеніт», «Щедрі серцем»; повісті «Прокурор республіки» та «Я твій брат»; збірка оповідань для дітей «Де ти, моя чаєчко?» та «Пам’ятливий горобчик»; літературно-критичний нарис «Олесь Гончар».
З 60-х рр. i до останніх своїх днiв вiн активно займався перекладацькою справою, виявляючи багатства i невичерпнi можливостi рiдного слова. Дбав про лiтературну змiну, багато працював з молодими перекладачами, по-батькiвськи пiдтримував їх.
За його сценаріями на Київській кіностудії було знято художній фільм «Якщо любиш», а на «Укркінохроніці» – стрічки «Пісня про Україну» та «Біля Диканьки».
Відомі прекрасні есе Микити Шумила, присвячені творчості Т. Шевченка, В. Стефаника, С. Васильченка, А. Тесленка, П. Тичини, Ю. Яновського та багатьох інших українських письменників. Одна з кращих його публікацій присвячена Ліні Костенко.
М.М. Шумило помер 8 березня 1982 р. в Києві. Похований на Байковому цвинтарі.
Залишилися книги, статті, добра пам’ять про справжнього патріота своєї рідної країни. Залишилися палкі слова, звернені й до нас, нинішніх: «Дорогий мiй сучаснику! Як же нам треба плекати кожне слово рідної мови, передане у спадок нам вiд багатьох-багатьох попереднiх поколiнь! В ньому зберігається тепло їхнього дихання. Хай же й наше тепло його зігріє».
