У час випробувань, коли Україна змагається за своє право на існування, так важливо пам’ятати про наш міцний підмурівок, велетнів духу, імена яких не гаснуть з глибини століть.
Саме вони, славні пращури, формують генетичний код українців, допомагаючи нам долати морок сьогодення. Усі найкращі чесноти увібрала в себе українська письменниця Людмила Старицька-Черняхівська (1868—1941) — людина складної долі, вона за найнесприятливіших умов ніколи не втрачала почуття гідності.
Сьогодні минає 155 років з дня народження цієї видатної письменниці та літературного критика. Народилася Людмила Старицька 17 серпня 1868 р. у Києві в родині відомого письменника, драматурга, громадського діяча Михайла Петровича Старицького та Софії Віталіївни Лисенко — рідної сестри композитора М. Лисенка.
Окрім домашнього навчання, Людмила здобувала освіту в пансіоні Криницької, навчалася в одній із кращих приватних жіночих гімназій Києва В. Ващенка-Захарченка. Ще в дитинстві вона склала перші казочки та вірші для молодшої сестри.
В п’ятнадцять років Людмила вже писала для домашнього театру містерії віршем, у рукописному журналі гімназисток вмістила нарис “За Україну”. Родина Старицьких була осередком українського духу Наддніпрянщини, тут не згасала національна ідея, пам’ять про славне минуле українського народу, його побут, звичаї, панувала особлива літературна атмосфера, звучала співоча українська мова.
У 1887 р. альманах “Перший вінок” (Львів) опублікував поезію дівчини “Панахида”, присвячену Т. Шевченкові. 27 січня 1896 р. Л. Старицька виходить заміж за київського лікаря Олександра Григоровича Черняхівського. Згодом він стане відомим неврогістологом, професором, доктором медицини, автором численних праць у цій галузі, упорядником словника медичних термінів українською мовою. 1900 р. у них народилася донька Вероніка. Л. Старицька-Черняхівська — визначний театрознавець. Вона написала один із найперших нарисів з історії нового українського театру “Двадцять п’ять років українського театру”. Разом з батьком Людмила Михайлівна створила трилогію “Богдан Хмельницький”, історичні твори “Останні шуліки”, “Червоний диявол”, а також широко відомі — “Останні орли”, “Розбійник Кармалюк”.
Вона мала щастя бути в колі дивовижних людей, велетнів духу, серед яких Олена Пчілка, Леся Українка, Микола Лисенко.
Водночас Людмила Михайлівна написала настільки блискучі спогади про своїх сучасників, що читаються на одному подиху, наче захопливий роман.
На початку 1930-х рр. письменниця та її рідні зазнають гонінь і переслідувань. У 1929 р. Людмилу Михайлівну та Олександра Григоровича заарештовують, звинувативши в належності до “Спілки визволення України”. Суд визначив їм п’ятирічне ув’язнення з наступним засланням. В останні роки життя письменниця працює над спогадами про своє життя і людей, з якими жила, співпрацювала, зустрічалась. Остання її праця називається “Відгуки життя”. У 1938 р. заарештовано єдину доньку Черняхівських Вероніку, поетесу, перекладачку з французької, англійської, іспанської, німецької мов, звинувативши її в шпигунстві на користь Німеччини. За постановою “трійки” її засудили на 10 років в’язниці із суворою ізоляцією. ГУЛАГ знищив свою жертву. Від катувань та знущань вона збожеволіла, а потім пропала без сліду. Із туги помирає батько Черняхівський. Тяжке горе не минає безслідно і для Людмили Михайлівни, призвівши до її трагічної загибелі. 1941р., коли гриміла війна, точилися жорстокі бої, Червона армія відступала, 73-річну письменницю знову заарештовують. Її звинуватили в антирадянській діяльності та вивезли під конвоєм у до Казахстану. Проте в дорозі письменниця померла. Точна дата її смерті і місце поховання невідомі.
Творчість Л. Старицької-Черняхівської відобразила животворну силу волелюбного українського народу, залишила помітний слід в історії вітчизняної культури, літератури, театру, сприяє сучасному національному відродженню.
Однак тогочасній системі, яка завжди знищувала українській цвіт, не вдалося стерти пам’ять про великий творчий рід Старицьких, що працював на терені української культури загалом понад століття. Тож згадаймо видатну українку Людмилу Старицьку — людину, яка прожила гідне життя та ніколи не корилася долі.
Рекомендуємо до перегляду відеоматеріал:
https://m.youtube.com/watch?v=mQ-s6ll1nLc
