ДО 300-річчя З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ГРИГОРІЯ СКОРОВОДИ – УКРАЇНСЬКОГО ФІЛОСОФА, БОГОСЛОВА, ПОЕТА ТА ПЕДАГОГА

Цього року, 3 грудня, в Україні відзначають 300-річчя з дня народження українського філософа та педагога Григорія Сковороди. Його вважають одним із найосвіченіших людей XVIII століття та ставлять поруч із такими філософами як Сократ, Спіноза та Конфуцій.

Російські ракети майже повністю зруйнували музей-садибу філософа у Сковородинівці на Харківщині, пошкодили будівлю педагогічного університету імені Сковороди в Харкові. Одним з небагатьох “живих” осередків, пов’язаних із Григорієм Савичем, є рідний університет українського філософа – Києво-Могилянська академія.

Майбутній філософ народився 3 грудня 1722 року в Чорнухах, що на Полтавщині. Його батько – Сава Сковорода – був козаком, а в мирний час продавав вино та займався шинкуванням. Саме через те, що Сковорода народився у вільній козацькій родині, дух свободи він відчував змалечку.

Уже в сім років Григорія віддали до дяківської школи. Він гарно співав, а тому був першим співаком на крилосі в церковному хорі. У ті часи це було досить престижно.

Ще Григорій любив грати на сопілці й навіть вмів майструвати їх самостійно. Цей інструмент завжди був у нього за поясом, тому й на портретах Сковороду дуже часто зображують із сопілкою. Крім цього, він вмів грати на скрипці, флейті, бандурі, лірі, гуслях. Згодом, в одному зі своїх творів Сковорода скаже: «Музика – це втіха в журбі та розрада». За свій неабиякий хист до науки він вже у 12 років вступив на навчання до Київської братської школи, яка пізніше стане Києво-Могилянською академією. Під час навчання та мандрівок філософ вивчив вісім іноземних мов: латину, грецьку, польську, німецьку, французьку, італійську, давньоєврейську, а також знав угорську. Він не просто міг спілкуватися ними, а й писав твори й листи. Саме під час подорожі Європою Сковорода сформувався як філософ. Тоді він почав глибоко вивчати Біблію, заглибився у філософію Сократа, Платона тощо.

Свою кар’єру педагога Сковорода почав у 1753 році в Переяславському колегіумі, де викладав поетику. Він прагнув, щоб учні навчилися мислити та аналізувати. Сковорода був вимогливий до своїх учнів, щоб стимулювати їх до самовдосконалення, але водночас прикипав до них душею. Філософ мав власну систему оцінювання – не ставив балів своїм учням. Її він розвинув під час викладання в Харківському колегіумі. Замість балів він давав коротку характеристику: учні, які найкраще знали матеріал, отримували від Сковороди:
1. «зверок вострий», «вельми вострий», «вострий»;
2. потім йшли оцінки «вельми тямкий», «досить тямкий», «тямкий»;
3. хто найгірше знав матеріал, отримував характеристику «тупуватий», «тупий», «вельми тупий» і «повне безглуздя».

1754 – 1759 – жив у селі Коврай на Переяславщині, працюючи домашнім учителем у поміщика Степана Томари. Написав значну частину віршів збірки «Сад божественних пісень». Працював викладачем (спочатку поетики, а згодом етики) у Харківському колегіумі. Учителюючи в Харкові, латинськими і українськими віршами написав «Байку Езопову» (1760 р.), склав дві вступні лекції-проповіді до курсу етики.

Від 1769 року Григорій Савич обрав шлях мандрівного філософа й подорожував переважно Слобожанщиною до самої смерті. Він мандрував від одного до іншого маєтку тодішньої інтелігенції та своїх знайомих, Його охоче приймали й у домівках простого народу. Під час таких гостин філософ полюбляв проводити час серед природи, у садку, біля пасіки або джерела. Зимував Сковорода переважно в монастирях, хоча сам відмовився від чернецтва та подальшої кар’єри. Вважав, що це забере його свободу. За весь цей час він не мав власного будинку, не створив сім’ї. Але у своїх самообмеженнях філософ почувався вільним від зайвих речей.

В цей час Сковорода написав збірку прозових байок «Байки харківські», «Бесіду, названу двоє, про те, що блаженним бути легко», і «Діалог, чи Розмова про стародавній світ», а також твори: «Розмова п’яти подорожніх про справжнє щастя в житті» («Розмова дружня про душевний світ»), «Кільце», «Розмова, звана алфавіт, чи буквар світу».

У 1785 році Сковорода об’єднав 30 віршів, написаних у різний час, у збірку «Сад божественних пісень». За легендами, в останні дні Сковорода здійснив усі необхідні приготування, а ввечері, покинувши товариство, що зібралось у Пан-Іванівці, вийшов на пагорб із заступом, щоб викопати могилу. А вранці, коли господар маєтку прийшов покликати Григорія, то всі побачили, що Сковорода вже спочив вічним сном, відправившись в останню мандрівку. Видатний український філософ, мандрівник, педагог, поет відійшов у вічність 9 листопада 1794 року в селі Пан-Іванівка (сьогодні Сковородинівка, що на Харківщині). На надгробку, як і заповідав Сковорода, викарбували напис: «Світ ловив мене, та не спіймав».


Повномасштабна війна не стала на заваді вшануванню ювіляра. По всій Україні проходять конкурси, виставки й семінари, присвячені 300-літтю Сковороди:

у Львівському музеї історії релігії триває виставка «Мудрість як зброя».

У Києві 3 грудня в Українському Домі відкриють національний мистецький проєкт «Світ Сковороди».

У Національному університеті «Києво-Могилянська академія» з 28 листопада по 3 грудня триватиме фестиваль «300 хвилин про Сковороду»


Унікальною подією до 300-річчя з дня народження Григорія Сковороди «Укрзалізниця» увічнила маршрут його мандрів з рідних Полтавщини та Харківщини до Карпат, а також у зворотному напрямку. Тепер рейс №17/18 Харків – Ужгород називатиметься «Сковорода Експрес».


Рекомендуємо до перегляду https://cutt.ly/l1FvvlV