Олена Теліга (Теліга прізвище чоловіка) – відома українська поетеса, публіцистка, літературний критик, громадський діяч ОУН. Лірична і романтична вдача збудила в ній поетичне слово, а драматична недоля України спонукала встати до лав борців за її визволення. Історики називають Олену Телігу другою Лесею Українкою. Цих двох жінок і великих українок ріднить насправді дуже багато спільних рис характеру. Вони не тільки обидві майстерно володіли словом перетворюючи його на зброю, а й мали чітку громадянську позицію і величезне бажання здобути кращу долю для України.
Олена Іванівна Теліга народилася 21 липня 1907 року у Підмосков’ї. У 1917 році батька Олени, інженера Івана Шовгеніва запрошують на роботу до Києва, він стає професором Київської політехніки. Олена опановує у Києві науку в одній із гімназій столиці. А у 1922 році родина емігрувала до Чехії. Там батько Олени дістає призначення ректора Української Господарської Академії, а Олена поступає на історико-філологічний факультет Українського педагогічного інституту імені Михайла Драгоманова в Празі. Навчаючись у Празі, Олена Теліга розпочинає свою літературну діяльність. Її вірші з’являються на сторінках «Літературно-Наукового Вісника» та інших часописів. У Празі Олена знайомиться із своїм майбутнім чоловіком Михайлом Телігою.
У 1941 року Олена з чоловіком повертаються із еміграції до Києва, де Олена Іванівна організувала Спілку українських письменників і стала видавати тижневик української літератури і мистецтва «Літаври», на сторінках якого переконувала, що крах більшовизму – перший крок до Незалежності України. Головною метою, якої домагалася Теліга та її соратники, було відродження української мови та культури. У поезії Олени Іванівни важливе місце займала і тема ролі жінки в суспільстві, та в житті нації. Жінка, на думку поетеси, – це не квола істота, не рабиня, а помічник і надійний тил чоловіка-воїна, це новий тип особистості вольової і цілісної. Досить цікавою є поезія, яку Олена Теліга присвятила чоловікам, прагнучи нагадати, що бути чоловіком, означає бути, насамперед, борцем, воїном, а місія жінки – надихати, підтримувати, бути поруч до останнього.
Гойдайте кличний дзвін!
Кришіть вогонь із кремнів!
Ми ж,радістю життя вас напоївши вщерть,–
Без металевих слів і без зітхань даремних,
По ваших же слідах підемо хоч на смерть!
(«Мужчинам»)
Олена Теліга передбачила і свою власну смерть. У творі «Лист», вона звертаючись до Всевишнього, просить для себе «гарячої смерті, а не холодного вмирання».
… Я палко мрію до самого рання,
Щоб Бог послав мені найбільший дар:
Гарячу смерть, а не зимне умирання.
21 лютого 1942 року Олена Теліга була розстріляна нацистами у Бабиному Яру. Життя і смерть поетеси зробили її справжнім символом невмирущості Української Нації.
І, сьогодні, твори Теліги мають особливе, актуальне значення, вони надають впевненості і віри в нашу перемогу у російсько-українській війні, де гинуть кращі із кращих наших Героїв, віддаючи своє життя за територіальну цілісність України, за мирне майбутнє наших дітей.
«Не треба слів! Хай буде тільки діло!
Його роби спокійний і суворий.
Не плутай душу у горінні тіла,
Сховай свій біль. Зломи раптовий порив»
«Сучасникам»