Львівський обласний центр народної творчості і культурно-освітньої роботи

ПОЕТ ОЛЕГ ОЛЬЖИЧ. ДО 115-ої РІЧНИЦІ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

Прикладом героїзму незламного борця за волю свого народу увійшов в історію української літератури поет Олег Ольжич,115-ту річницю з дня народження якого ми відзначаємо цьогоріч.

Олег Олександрович Кандиба народився 21 липня 1907 року у Житомирі в родині поета Олександра Олеся. Мати, Віра Антонівна, була вчителькою французької мови та педагогіки. 1909 року родина переїздить до Києва. Олег почав читати на третьому році життя, а в п’ять написав п’єсу з козацьких часів і сам її проілюстрував. Добре малював, грав на піаніно та скрипці. Змалку йому пророкували велике майбутнє. В 1919 році, тікаючи від жахів громадянської війни, батько виїжджає за кордон. Олег з матір’ю залишаються у Києві. Вдвох вони переживають війну, злидні. Незважаючи на труднощі, хлопець старанно відвідує школу, багато читає. Піклуючись про родину, Олександр Олесь домігся їхнього виїзду за кордон. Сім’я прибуває до Берліна, а згодом переїздить до Чехії.

Згодом він вступив до Карлового університету, водночас навчався в Українському вільному університеті. Закінчивши навчання, захистив докторську дисертацію і став одним із наймолодших докторів археологічних наук. Ґрунтовні праці молодого археолога зацікавлюють фахівців Гарвардського університету. Його запрошують до США, а згодом до Італії, де він читає лекції. У Римі Олег зустрічається з головою Проводу українських націоналістів, полковником Євгеном Коновальцем.

Ще студентом Ольжич пише так звану «альбомну» поезію: це жартівливі віршики, епіграми, пародії. Першим літературним успіхом можна вважати оповідання для дітей «Рудько », яке вийшло  1928 року у Празі.

Перша збірка  поезій з’являється в 1935 році у Львові під назвою «Рінь».

Наприкінці 30-х років Олег Ольжич приймає рішення активної боротьби за національну ідею під керівництвом  Коновальця. Серед активістів Культурної референтури були Олена Теліга, Іван Ірлявський, Улас Самчук та інші.

Далі назріває величезна драма в українському національному русі: у 1940 році стався розкол ОУН. Олег Ольжич зробив свій вибір: боротися й далі за українську душу, за духовне посилення енергії народу в його пориванні до свободи та незалежності. Цього ж року в Празі виходить друга книга поета «Вежі». Сучасне і майбутнє України болить поетові.

До Києва Ольжич прибуває під чужим прізвищем відразу після того, як у місто у вересні 1941 року увійшли фашистські війська. Спрямовує свою діяльність на організацію громадського, політичного життя в столиці. Під його керівництвом починають виходити газета «Українське слово», український літературний журнал. За активної участі Олега Ольжича в жовтні 1941 року була створена Українська Національна Рада. Активізується боротьба проти фашистів.

З початком 1942 року гітлерівська влада розпочинає масові арешти українських культурних працівників.

Членам ОУН Ольжич наказує переходити на нелегальне становище.

Захочеш – і будеш. В людині, затям, 
Лежить невідгадана сила. 
Зрослась небезпека з відважним життям,
Як з тілом смертельника крила,

–прорікав свою долю Ольжич. Він неодноразово потрапляв під загрозу  арешту і смерті, але намагався передусім вивести своїх друзів з-під смертельної небезпеки.

У лютому 1942 року були заарештовані та розстріляні гестапівцями у Києві в Бабиному Яру одні з найактивніших учасників національно-визвольного руху – Олена Теліга, Михайло Теліга, Іван Ірлявський.

У березні цього ж року Олег Ольжич покидає Київ. Смертельне коло стискалося навколо нього, свідомість обпікав біль утрат і розчарувань. Переїхавши до Львова, Ольжич вирішує одружитись. Руку і серце він пропонує коханій дівчині Катерині Білецькій – дочці улюбленого професора літератури Леоніда Білецького. Кілька місяців родинного, хоча й утаємненого від усіх щастя, болісних роздумів, гірких жалів за  загиблими побратимами, гострого аналізу стану національної боротьби… Проте подружнє життя було недовгим.

25 травня 1944 року гітлерівці натрапили на його слід і заарештували у Львові. Львівське гестапо, допити, тортури, перевезення до Берліна, а звідти – до концентраційного табору Саксенгаузен, де після багатоденних допитів і катувань мужній Олег Ольжич помер. Сталося це 10 червня 1944 року. Ненадовго пережив сина батько: 22 липня 1944 року в Празі, не витримавши звістки про смерть сина, помирає Олександр Олесь. Олег Ольжич помер, нічого не сказавши ні про своїх побратимів, ні про роботу в ОУН. Він вірив у майбутнє України, вірив, що її час прийде. Прагнув і в особистому залишити після себе слід. Так і сталося – 31 липня 1944 року його дружина Катерина Білецька народила сина і назвала його, як і батька, – Олегом. У світ прийшов новий Олег Кандиба.

1946 року була надрукована третя, посмертна збірка Олега Ольжича «Підзамчя».

Сьогодні Олег Ольжич – поет і громадянин, сподвижник національно-державної ідеї по праву займає гідне місце серед духовних велетнів українського народу. А його слова, написані більше півстоліття тому:

Державу не твориться в будучині,
Державу будується нині, –
звучать особливо актуально.

Ольжич залишається з нами на віки як ідейний будівничий Української Держави, як лицар слова і філософ чину, як національний герой, який свідомо віддав своє життя задля того, щоби розпалити патріотичний вогонь в душах українського народу.

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.