#Роман_Іваничук – визначна постать сучасного українського літературного олімпу. Впродовж майже півстоліття творчої діяльності письменника вийшло близько шістдесяти книг, читаючи які можна мандрувати часом і простором, відкриваючи для себе незвідані сторінки української історії.
27 травня, історичному романісту, громадському діячу, одному з організаторів Товариства української мови імені Тараса Шевченка та Народного руху України, виповнилося б 92 роки.
Він прожив 87 років, і написав багато: новел, повістей: «Місто», «Сьоме небо», «На перевалі», «Зупинись, подорожній!»… Але найбільшу популярність Роман Іваничук здобув, як історичний романіст. Його романи «Мальви», «Черлене вино», «Манускрипт з вулиці Руської», «Вода з каменю», «Четвертий вимір», «Шрами на скалі», «Журавлиний крик», «Бо війна війною», «Орда» — це різні часи, різні географічні терени, різні жанрові підвиди історичного роману, але найголовніше, що там — це любов до рідної землі й народу. Відтак, якщо об’єднати усі романи Романа Іваничука в один цикл, то вийде один великий роман про історію України, в який автор вклав свою душу.
Ближче до 80-річного ювілею Іваничук часто кожну свою нову книжку називав останньою. Так і виходили щоразу, написані як востаннє, його твори «Нещоденний щоденник» (2005 рік), «Вогненні стовпи» (2006 рік), «Люлька з червоного дерева» (2009 рік), «Моя кунсткамера» (2009 рік), «Понад Прутом моя Коломия» (2010 рік), «Хресна проща» (2011 рік), «Торговиця» (2012 рік).
Роман Іваничук народився 27 травня 1929 в селі Трач (тепер Косівського району Івано-Франківської області України, тоді – територія Польщі) у родині вчителя.
У 1948 р. вступив до Львівського університету на українську філологію, де на нього дуже швидко написали донос через те, що не хотів вступати до комсомолу і на свята ходив у вишиванці. В 1949 р. Іваничука виключили з університету за «антирадянську діяльність». На той час, це вже було щастям, що тим репресії і обмежились. Після трирічної служби в армії, у 1953-му, Роман поновився в університеті, а після закінчення – поїхав, як абсолютна більшість філологів, працювати учителем української мови і літератури у село. Згодом – у редакції журналу “Жовтень”, завідував відділом прози журналу “Дзвін”. У червні 1988 року Роман Іваничук очолив львівську філію Товариства рідної мови. Навесні 1990-го – обраний народним депутатом УРСР, брав участь у підготовці і проголошенні Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року і Акту про незалежність України 24 серпня 1991 року. Тут – нічого не скажеш – крім того, що це, мабуть, був особливий подарунок долі для письменника, автора історичних романів.
Роман Іванович часто любив повторювати: «Про багатьох письменників справедливо говорять як про таких, що не встигли реалізувати себе. Про мене ніколи так не скажуть, бо все, що я мав написати – написав».
Роман Іваничук був Лауреатом Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка, літературної премії ім. А. Головка, премії ім. І. Мазепи. У 2009 році йому було присвоєно звання Героя України.
Помер Роман Іваничук 17 вересня 2016 року у Львові, де й похований на Личаківському цвинтарі.
Рекомендуємо до перегляду:
Відділ культурно-просвітницької роботи