Євгенія Мірошниченко понад сорок років віддала оперній сцені. Її запрошували до Італії і Великого театру, але вона усім відмовляла. Коли відома колега по оперній сцені поїхала до Москви, Євгенія Мірошниченко сказала: “Зрадниця”. Ті, хто знав співачку, говорили, що вона була прямою, називала речі своїми іменами.
Народилася майбутня співачка на Харківщині 12 червня 1931. Тато загинув у Другій світовій війні. Родині жилося важко, але в тому, що стане співачкою,вона знала змалку :”Ще тоді, коли приміряла сукні, які мама шила ночами для односельчанок. Я вдягала сукню, яка мені була – до підлоги, ставала перед дзеркалом і співала, уявляючи себе десь на сцені, під рампами. У мене вже тоді була впевненість, що я стану справжньою співачкою”
У 13 років Женя вступила до Харківського ремісничого училища. Працювала і брала участь у художній самодіяльності. Пройшовши через жорсткий відбір, була зарахована до групи талановитих дітей з України, яких направили на огляд художньої самодіяльності до Москви. Там пройшли перші виступи юної Мірошниченко у Великому театрі і Кремлі.
Навчалася в Київській консерваторії, стажувалася в Міланському театрі “Ла Скала”. Казали, що з таким голосом, як у неї (лірико-колоратурне сопрано) народжуються раз на 100 років.
Євгенія Мірошниченко була ученицею дружини видатного оперного співака Михайла Донця – Марії Донець-Тессейр, оперної співачки і педагога, яка навчалася у Варшаві і Відні, закінчила Міланську консерваторію. Її батько мав французьке походження.
Євгенія Мірошниченко була солісткою Національної опери, примадонною.
Вона багато записувалася на радіо, виходили грамплатівки. Знімалася в музичних фільмах; зокрема, співала у фільмі Сергія Параджанова “Українська рапсодія”.
“Виходячи на сцену, я щоразу налаштовувала себе так, ніби це буде мій останній виступ. І я маю співати так, аби глядачі запам’ятали на все життя мій голос.”, – говорила Євгенія Мірошниченко.
Останні роки свого життя співачка докладала багато зусиль для створення Малої опери на базі Лук’янівського народного будинку (тоді ще Клубу трамвайників) – концертного майданчика, де б могли ставитися рідко виконувані класичні оперні шедеври, здійснюватися експериментальні постановки, розвивати свій талант молоді музиканти. За її ініціативи у 2004 р. було засновано Київську малу оперу. Однак, оперна діва пішла з життя так і не побачивши кінцевої реалізації свого задуму.
Найвизначнішими ролями її репертуару були: Лючія у “Лючії ді Ламмермур” Доніцетті, Цариця Ночі у “Чарівній флейті” Моцарта, Манон у “Манон” Массне, Джільда у “Ріголетто” Верді, Марфа у “Царській нареченій” і Шемаханська цариця у “Золотому півнику” Римського-Корсакова, Розіна в “Севільському цирюльнику” Россіні, Йолан у “Мілані” Майбороди. Крім того: Венера (“Енеїда” Лисенка), Вона (“Ніжність” Губаренка), Стася (“Перша весна” Жуковського), Віолетта (“Травіата” Верді), Лейла (“Шукачі перлів” Бізе), Мюзетта (“Богема” Пуччіні). Виконувала також українські народні пісні: “Ти до мене не ходи”, “На вулиці скрипка грає”, “Ой піду я межі гори”, “Чотири воли пасу я” та пісні українських композиторів: “Дніпровський вальс”, “Журавка” тощо.
У 2002р. Євгенії Мірошниченко на Алеї в Києві було закладено пам’ятний знак в номінації “Зірка українського мистецтва”. Також названо вулицю у столиці іменем оперної діви. У квітні 2021 року на Байковому кладовищі встановили памятник талановитій співачці.
Відділ культурно-просвітницької роботи