1892-1984
«Як послідовно робилося все, щоб цілі покоління в нас виростали догматиками, сліпцями. Ні на крок від догми! Ні тіні сумніву, що може бути якийсь інший шлях розвитку ніж той, що накреслений пером бородатого Карла…
Звичайно, соціалізм – благо для людей, але хто остеріг нас, що крім справжнього, людяного може бути ще й соціалізм казармений, тоталітарний, здеформований у щось жахливе, потворне?
Соціальний експеримент на 1/6 земної кулі змусив здригнутися світ. Терором, Голодом, мільйонними концтаборами, тоталітарною сваволею сталінська система перевершила усіх неронів та іродів…
Свого часу Іван Франко спробував остерегти від можливості такого варіанта – хто його почув?
Нас відучували мислити. Каралась найменша спроба думати незалежно. Людям дозволялось сповідувати лише одну – єдину доктрину. За інакомисліє – смерть! У цьому корінь трагедії що знівечила життя народів.» – Олесь Гончар.
Упродовж ХХ ст. основним змістом українського національно-визвольного руху була боротьба за державну незалежність. На різних етапах він мав свої особливості, відбувався з неоднаковою напруженістю в окремих регіонах, але не припинявся ніколи.
Нестримна хвиля людського горя накрила український народ з початком Другої світової війни. Чобіт радянського війська агресивно, ворожо, люто вступив на територію Заходу України, життя в тоталітарних умовах стало нестерпним. Репресії, радянська пропаганда сіяла розпач та безнадію в серцях людей. Не менші жахіття розпочалися і після припинення воєнних дій – поширився безжальний комуністичний терор проти всього живого та святого, передусім проти УГКЦ та її духовенства.
То були нечувані в світі події, які можна порівняти хіба що з гоніннями християн у перших століттях і які засвідчили перед світом виняткову велич і стійкість українського християнства.
Як жито зелене,
Нас косять і косять,
На тій косовиці
Вітри голосять,
І доля на жорнах
Нас меле і меле,
Ой, леле! Ой, леле!
Ірина Сеник
В круговерті непростої історії ХХ століття однією із знакових особистостей, серед кагорти багатотисячних вірних, приречених на смерть чи мученицьке життя у камерах-одиночках і табірних бараках не за свої злочини, а за злочини системи – постає Митрополит Йосиф Сліпий.
«Коли руйнуються основи, що може праведник зробити?»(Пс.11,3)
Відповідь на це запитання Митрополит Йосиф подав не словами, а власним життям. У сибірських морозах смиренно прийняв терпіння, намагався взяти на себе найважчу роботу й полегшити муки інших, рятувати молодь від атеїстичної пропаганди.
«Так, не легке це завдання – душпастирювати в часах великих світових подій, незвичайних потрясінь, журби за дочасне існування та всіляких нестач… На душпастирях тяжить обов’язок старання й праці за власну душу та душі вірних. Він не може занепадати тоді, коли парохіяни потребують його світлого прикладу.» – Блаженний священномученик Григорій Лакота.
Це так непросто говорити про Митрополита, людину непересічного таланту та самопожертви. Для кожного визначена Доля, невмолима накреслена нею дорога, як і вміння чи здатність піти тією дорогою.
Життя Митрополита, як і духовне служіння ішло дорогою тернистого сходження і було втіленням високої громадянської мужності та незламності, а водночас непохитного відстоювання власної незалежної думки та переконань.
Митрополит знав до 10-ти мов. Здобув два докторські ступені – з філософії і богослов’я. Виявив високі здібності духовного провідника – Пастиря кількох мільйонів українців. Закінчив католицький університет в Інсбруку (Австрія), Східний інститут і кілька духовних університетів у Римі.
Єрейське свячення отримав 1017р. в Свято-Успенській Унівській Лаврі від рук Митрополита Андрея Шептицького. Вищі студії богослов’я продовжив в європейських університетах, здобувши ступінь доктора.
У 1922р. 30-літній отець-доктор Йосиф Сліпий прибув до Львова, отримав призначення викладача догматики в семінарії. Активно долучався до наукового життя: брав участь у конференціях в різних країнах Західної Європи. Організував конгрес у Львові в1936 році. Був дійсним членом НТШ. 1925 року Митрополитом Андреєм призначений ректором Львівської духовної семінарії, а 1929 року – ректором новоорганізованої Богословської Академії.
Будучи керівником в різних напрямках наукового і освітнього життя, Йосиф Сліпий зазнавав чимало труднощів, проте завжди умів прийняти несприятливі обставини як власний хрест.
Вже сам початок Другої світової війни 1939 року приніс руйнацію багатьох починань і надбань УГКЦ. Відчуваючи загрозу арештів, Митрополитом Андреєм о.Йосиф призначений екзархом Великої України та Єпископом – помічником із правом наступництва Львівського митрополичого престолу. У цей важкий період – початок Хресної Дороги УКГЦ, Йосиф Сліпий сприйняв нове служіння як поклик самого СПАСИТЕЛЯ: «Іди за мною…» (Йо.1,43), що схиляв до самозречення, принесення себе в жертву. «Ось так ступив я на тернистий шлях мого дальшого життя. Почало бути дійсністю те, що я вмістив у своєму пастерському гербі – «ЧЕРЕЗ ТЕРНИ ДО ЗІРОК».
Воістину, Голгота завжди там, де вияв волелюбного творчого духу.
Німецька окупація Львова, вторгнення радянських військ принесли з собою нові виклики для ХРИСТОВОЇ ЦЕРКИ.
Після смерти Митрополита Андрея у 1944 році Й. Сліпий став Главою УГКЦ. З метою налагодити взаємозв’язки з радянською владою Владика Йосиф вислав до Москви делегацію. Представники радянського керівництва висловили готовність визнати Церкву на чолі з Митрополитом Йосифом, однак, при умові: Церква мала завдання схилити українських повстанців до припинення визвольних змагань проти радянських військ. Митрополит категорично не пристав на таку пропозицію. Це стало однією з причин преслідувань Йосифа Сліппого.
У ніч з 10 на 11 квітня 1045 року – Митрополита зареаштовано і ув’язнено на 8 років виправно-трудових таборів, з подальшими новими засланнями й ув’язненнями. (Москва, Новосибірськ, Маріїнськ Кемеровської обл., Баїми, Кіровський виправно-трудовий табір, табір в Печорі(Комі АРСР), Інта, Потьма Мордовської АРСР, Маклаково біля Єнесейська, Мордовія та ін..).
«…А грати, що ж,
Це канва історії,…»
Ліна Костенко
На той час в «домі неволі» Митрополит зустрів свій сьомий десяток і сімнадцятий рік заслання.
В’язень-каторжник, в’язень-мученик – «В’язень Христа Ради» безбожного режиму який пройшов допити, знущання, катування, морення голодом але не зламаний духом і вірою.
Надзвичайна внутрішня сила дала Митрополиту Йосифу – політв’язню радянських концтаборів можливість витримати з достойною гідністю всі випробування долі, наперекір усьому тому, що відбувалося у тоталітарній радянській системі і зберегти вірність своїм прагненням.
12 січня 1963 року після вісімнадцяти років страдницької неволі, рішенням Верховної Ради СРСР, за клопотанням Апостольської столиці(Папи Івана ХХШ) та підтримки президента Америки Джона Кеннеді – Митрополита Йосифа було звільнено. З умовою, що він покине Радянський Союз.
Щоб забезпечити духовний провід підпільної церкви, Йосиф Сліпий перебуваючи в Москві таємно висвятив в готельному номері о. редемпториста Василія Величковського – Єпископа Луцького і призначив його своїм місцеблюстителем.
23 грудня 1963 року Митрополит Йосиф отримав титул Верховного Архиєпископа. Титул Кардинала Митрополиту Йосифу присвоєно таємно у 1949р., а урочисто – 22 лютого 1965 року. Йосиф Сліпий став четвертим Кардиналом за всю історію України.
Будучи у поважному віці (71 рік), замучений і хворий але «незламний», Митрополит Йосиф Сліпий Верховний Архиєпископ очолював УГКЦ упродовж 40-ка років ( 1944-1984 р.)
Дбаючи про розвиток науки УГКЦ поза межами України Митрополит Йосиф заснував у Римі Український католицький університет ім. Климента Папи Римського. Згодом відкрив його філії у Вашингтоні, Чикаго, Філаделфії, Лондоні. У 1967 році заснував першу українську греко-католицьку парафію при храмі Сергія Вакха в Римі. Організував будівництво Собору Св.Софії.
Як високо ерудована духовна особа, постійно заохочував молодь здобувати глибокі знання, бо це дорога у майбутнє. «Мудрість Старого Завіту каже: «Тихе слово мудрих варт більше, ніж крик ватажка дурнів. Мудрість ліпша від військової зброї»(ПРОП.9,17-18). Цініть, отже, науку, знайдіть у ній смак, полюбіть її, бо без науки будете Ви бідні і з Вами наш нарід, коли не схоче розвиватися в знанні і Божій мудрості. Полюбіть науку, плекайте і збагачуйте її своєю працею та своїм знанням, будьте її служителями! Споруджуйте храми науки, вогнища духовної сили Церкви та народу, пам’ятаючи що немислиме повне життя церкви і народу без рідної науки. Наука – це їхнє дихання життя!» – Патріарх Йосиф Сліпий.
7 вересня 1984 року після тривалого сповненого страждань і великих трудів життєвого шляху. Патріарх Йосиф відійшов до Господа.
27 серпня 1992 року тлінні останки Митрополита були перенесені з Риму до Львова і перепоховані у крипті Собору Св.Юра.
Великий подвижник та сповідник віри «В’язень Христа Ради» Кардинал Йосиф Сліпий з гідністю пройшов свою Голгофу витримавши всі випробування долі зберігши у своїй благородній душі неймовірної сили Віру у Прийдешнє.
«Якщо надійний захист у середині, то людину можна тримати в облозі, можна скеровувати на неї удари, але здобути не можна» – Л.А.Сенека.
Пастир Української Католицької церкви Слуга Божий Йосиф Сліпий – світлий зразок непохитності у вірі і геройської витривалості, оборонець Божої переслідуваної Церкви, правдивий свідок розп’ятого Христа впродовж 18-ти років сибірської каторги.
Великий Ісповідник віри Патріарх Йосиф Сліпий – постать, яку Боже проведіння посилає для Церкви раз на століття – тисячоліття, закликаючи брати приклад із смиренного Мученика. Цього року вшановуємо 130 років від Дня народження Йосифа Івановича Сліпого (справжнє – Сліпий-Коберницький-Дичковський), українського церковного та громадського діяча, педагога, богослова, Патріарха УГКЦ, вченого, Кардинала, «В’язня Христа Ради». Господь Бог дарував йому важке подвижницьке життя – 92 роки. Із них 18 років – у тюрмах, таборах, на засланнях, а 21 – на «вимушеній волі», бо завжди жив Господом Богом, Церквою, Україною, очікуючи повернення.
Цього року минає також 105 років пресвітерських свячень Йосифа Сліпого, які отрима в Уневі з рук Великого Митрополита Андрея Шептицького. В особі отця-доктора Йосифа Сліпого, Митрополит Шептицький завжди бачив свого однодумця і послідовника.
Господь Бог покликав до життя майбутнього Патріарха у Заздрості – селі на Тернопіллі в українській, християнській, хліборобській глибоко віруючій родині.
В сьогоденні, нашим обов’язком є пізнати цю величну особистість, вшанувати світлу пам’ять, духовне служіння, діяння. Та просімо у Господа Бога і в теперішній нелегкий час таких священичих покликань. Нехай та велична особистість буде джерелом світла, мудрості у поступі будівництва нашої країни.
«Кожен думай, що на тобі стан стоїть!…» – Іван Франко.
Завдячуймо Всемогутньому Господу, що послав для добра Святої Церкви, для многострадального нашого народу, цього вірного сина Католицької Церкви, Подвижника, Достойника.