85 років. Багато? Мало? «Трохи є…» – хтось скаже по-філософськи.
Уродинник – Комунальний заклад Львівської обласної ради «Навчально-методичний центр культури та мистецтв Львівщини»!
Тут працюють не випадкові люди – добрі, креативні талановиті, творчі…. Вони гідно продовжують те, що формувалося упродовж десятиліть.
Центр культури і мистецтв Львівщини (Обласний центр народної творчості) – це колиска народної творчості, яка виколихала українську НАЦІЮ.
Націю, яка не має аналогів у світі. Адже пишається найбагатшою і наймелодійнішою мовою, найбільшою кількістю народних пісень (20 000), єдина уміє розмальовувати великодні писанки і вишивати неповторні узори…
І це все вдалося зберегти та розвинути, попри багатолітні спроби знищення.
У 21 столітті – нове випробування – війна з московитами. Наш Центр не стоїть осторонь – продовжує боротьбу на мистецькому фронті, активно волонтерить, за що отримав подяки від військових частин.
Дякуємо усім колегам – працівникам культури територіальних громад Львівщини – за співпрацю, розуміння, підтримку… Бо (перефразуємо прислів’я) гуртом легше і ворога бити.
Ну що, залюбки приймаємо привітання 
…
Пропонуємо вашій увазі один із наших подарунків – чудову статтю Володимира Кузика, який 30 років присвятив мистецтву, культурі, нашому Центру.
Володимир Кузик – працівник ОДЦНТ і КОР з 1980-2010 рр., член Національної спілки письменників України, Національної спілки журналістів України.
Творити – це жити!
Вести мову про творчість – річ непроста! Дозволю собі сказати, що це – справа Богом обраних… Говорити ж про народну творчість – боляче, сердечно, у якійсь мірі – недоторканно. Бо це од світу Господнього. Того, що возносить, очищає і – підносить. Немарно в народі побутує думка о тім, що той, хто співає, «Творить!» – тричі Богу молиться. Людство, людина завше відчували прагнення, не завжди усвідомлене, – самоочиститися, а позатим очистити сей світ, вознести його до витоків Господніх, ще до кінця не відаючи, задля чого і чому. І старалися, як могли: первісним танцем, примітивним (?!) малюнком, спробою пісні, врешті – музикою. Такою наївно-простою, але щирою.
Українцям відчуття прекрасного притаманне віддавна. Од правіків. Ще од Трипілля пізнать змогли сей зум бджоли й життя роками понести геть до тепер, як світ завмер: чи ти воюєш, чи умер, чи Дух у тобі не істлів від прасклавинів, од Богів?!…
Далебі, ні! Вкраїнці завше уміли сповідувати справжнє і йти із ним через життя, бо в пісні, в танці – ти і я.
Не сприйми, читачу шановний, ці слова за слова своєвольнії. Та все ж повсякчас людове нашії уміли вирізняти зерно од полови. І навіть тоді, як нам хотіли навішати «смачної» локшини на вуха, і голови, і вселенське життя-буття… от тоді-то українці, вірні заповідям прадідів, шукали і віднаходили щось із того, що пасувало їм. Волію мовити, що не було це якесь прилаштування, конформізм. Вони залишалися самі собою саме тому, що віднаходили своє у тому, що їм нав’язували. Бо ж як інакше? Хотіли, прагли співати, танцювати, творити задля своєї і людських душ. Чи в Магадані, Костромі, у Сибірах – не руш душі моєї начало, що крізь віки з болю мовчало, а, одмовчавши, заспівало!
Того співу, музики, танцю, декору народного од початків було неспівмірно мало. Але воно звучало. Що вже й говорити, коли десь на заході Вкраїни, хоч і Радянської(?!), воно оживало поволі. Непомітно для самих себе.
Життя – річ незбагненна. І коли совєтська влада у своїх насамперед інтересах постановила створення в обласних центрах Обласних будинків народної творчості, то воліла увидіти те, що у її збоченій уяві бачилося. Але сталося з роками з людської волі – по-Божому, по-людськи, звісно ж, не одразу . Але од року, й до року діяльність цих обласних будинків народної творчості – ОБНТ – поступово, непомітно оберталась на користь аматорів народної творчості, яких з роками у різних жанрах ставало щораз більше. Про конкретні дані можна віднайти матеріали в обласних архівах. Що ж до Львівського ОБНТ, якому виповнюється цим часом знаменна дата 85-ліття з часу заснування, то хочеться сказати, що він відіграв суттєву роль від самих початків становлення. До слова, із його 85 мені пощастило бути його працівником упродовж 30 літ. Тому на підставі роботи колег і власної праці дозволю собі говорити/писати про те, що робилося задля розвою української народної творчості: вокально-хорового, драматичного, фольклорного, хореографічного мистецтва, мистецтва народних промислів, кіно-фото-відеомистецтва.
У ті часи, як і в теперішні, молоді працівники могли заробити значно більше, вдавшись до іншого, більш прибуткового заняття, але – ? але ж – така вже заповідь деяких українців, бо – не всіх… вони оті, Богом обрані, будуть робити усе задля підтримки українства.
Говорити про матеріальні статки працівників ОБНТ і за теперішніми мірками – плачевно, смішно. Та ба, така вже їх доля, на те і воля.
Не означу всіх поіменно, волів би назвати імена бодай кількох керівників, з якими особисто довелося працювати і які істотно спричинилися до долі Львівського ОБНТ.
Богдан Петрович Панькевич.
Своєрідна людина, який свого часу у силу обставин став директором ОБНТ. Якось у хвилину одкровення зазначив, що «Бозя дала мені багато більше, аніж я того заслуговую». Звісно, це був жарт, але щось у тому таки й було.
Обережний. По-наївному хитрий, адже 60-ті-80-ті роки були не прості. Загалом багатьом запам’ятався своєю доступністю і людяністю.
Роман Павлович Береза.
Людина нової генерації керівників. Добре освічений. Професіонал вищого ґатунку, умів ставити мету перед собою та людьми і знаходити способи її досягнення. Людина творча, діяльна, вправний організатор масових творчих дійств, а поза тим – успішний науковець, кандидат педагогічних наук, доцент.
Десь більшою чи меншою мірою свою частку в роботу установи внесли Сапрун С.І, Пець П.Ф, Сташенко С.П, Волков В.М, Порошина О.Д, Батіщев Г.М..
Немислима творча географія без імен класиків професійного і аматорського мистецтва – Анатолія Кос-Анатольського, Євгена Козака, Миколи Колесси, Євгена Вахняка, Юрія Сінгалевича, Ярослава Чуперчука, Володимира Івасюка; відомих хорових диригентів Ігоря Жука, Олександра Волинця і, особливо, Олега Цигилика…
Цікаво, що свого часу в установі працювали відомі творчі особистості: поет Ростислав Братунь, письменник Володимир Яворівський, поетеса і громадська діячка Ірина Калинець, режисер Збігнєв Хшановський, мистецтвознавець і літературний критик Богдан Горинь.
Безумовно, що своєю діяльністю чи просто своєю присутністю ці особистості внесли особливий, неповторний вплив на розвиток аматорського мистецтва в області та за її межами.
Щодо назви установи, то слід зауважити, що вона кілька разів змінювалася, але незмінною залишалася її сутність, її єство – служити інтересам збереження українського народного мистецтва, його неповторного колориту. Отже, в часи Другої світової війни Обласний будинок народної творчості, створений 1939 року, перестав існувати. Але з часом він поновив свою діяльність уже під назвою Інститут народної творчості. По закінченню війни установі було повернуто початкову назву.
Змінювалися місця «дислокації» закладу. Десь наприкінці 1970-тих років виникло питання про непросто перейменування, але й істотну реорганізацію ОБНТ в Обласний науково-методичний центр народної творчості і культурно-освітньої роботи. Було створено науково-методичний відділ, активовано роботу відділів культосвітньої роботи і народної творчості, збільшено і оновлено штат працівників. У колектив влилися цікаві працівники – Тарас Сливинський, Ярослав Сало, Ольга Дуляба, Леся Болеста, Володимир Кузик, Михайло Которин, Орест Кулик, Богдан Генгало.
Буремні 1990-ті відбилися позитивно не лише на уточненій назві установи, але й на активації зусиль, щодо запровадження нових напрямків роботи: національно-патріотичному і християнському вихованню. Клубним закладам було відновлено їхню національну назву – «Народні доми». До слова, авторами проекту Положення про реорганізацію клубних закладів у Народні доми стали працівники установи В. Кузик та В. Квітневий. У назві ж установи було прибрано термін науково-методичний як такий, що не виправдав себе і Центр залишився Центром народної творчості і культурно-освітньої роботи. Без якихось спроб і потуг на якусь псевдонауковість.
Творчий колектив ОДЦНТ і КОР надає дієву практичну і методичну допомогу 1370 Народним домам і близько 6000 художнім аматорським колективам і координує їх. Чимало з них за високу виконавську майстерність удостоєні почесних звань «Народний» і «Зразковий». Перелік творчих починань і творчих справ працівників Центру може бути довгим, та суть його зводиться до одного: аби звучала народна пісня, аби буяло народне мистецтво у всіх його проявах. А тому імена та прізвища людей, які вболівали і вболівають за успіх справи, будуть доречними.
Володимир Квітневий 50-років свого життя віддав розвитку культурно-освітньої справи – поет-шістдесятник.
Володимир Гнідь десятки років очолював відділ народної творчості, чудовий хоровий диригент.
Ольга Дуляба 40 років працює в установі, умілий організатор, завідувачка відділу народної творчості.
А ще – Наталія Ярка, Марія Бакун, Марта Грицик, Людмила Антончик, Тамара Саєнко, Тамара Сачик, Майя Євсєєва, Ірина Підопригора, Леся Болеста, Ярослав Сало, Анастасія Гуменецька, Олександр Градус, Олександр Семашко, Ярослав Дорощак, Наталія Катеринчук, Надія Шклярська, Надія Труш, Агнеса Ропецька, Богдан Кушнірчук, Володимир Брацихін, Михайло Блаватний, Тарас Шіт, Алла Шемелинець, Орест Кулик, Володимир Кузик, Богдан Генгало, Оксана Андрейко, Леся Юрик, Юрій Гуриш, Галина Стадницька, Юрій Біскуп, Ірина Кравець…
Колеги-друзі – цікаві творчі особистості – могли і можуть допомогти, показати, що та як потрібно робити. Вони воліли бути у творчих колективах і практичною справою, втручанням допомогти творити красиве, добре, величне.
Із задоволенням зазначу, що в колективі завжди панувала атмосфера приязні, товариськості, людяності. Люди високого штибу, високоосвічені фахівці і моральні авторитети, у багатьох випадках і самі були керівниками творчих колективів, об’єднань.
Десь із середини 1980-тих років, особливо ж протягом 1990-тих-2000-них працівники Центру взялися за організацію масових мистецьких заходів як у стінах Львівської Національної Опери, так і на велелюдних майданах Львова, Трускавця, Бродів, Радехова та інших міст Львівщини. Це були свята сімейної художньої творчості «Родина», свята бандурного мистецтва, фольклорні дійства у Шевченківському Гаю та районних центрах Бойківщини «Бойківські фестини» і ще дуже багато цікавого і корисного.
Змінювались покоління й імена аматорів народного мистецтва, тих людей, які повсякчас дбали про його розвій, але неухильним залишалося бажання вивергнути з палаючої творчої душі те, чим вона багата і готова поділитися із односельчанами, містянами, краянами. А тому участь аматорів Львівщини у трьох творчих звітах області на сцені Національного Палацу «Україна» була не випадковою, а третій звіт Львівщини визнано кращим з-поміж усіх областей України. Про зусилля і старання як аматорів, так і фахівців Центру годі й говорити!
Ведучи мову про величаві й велелюдні мистецькі дійства за участі хорових колективів під орудою Є. Вахняка на IV Республіканському святі народної творчості у Шевченківському Гаї годі оминути увагою ту роботу, що була спрямована на популяризацію народного мистецтва у засобах масової інформації. Йдеться, насамперед, про телепередачу «Животоки» на Львівському телебаченні, автором якої була Леся Сидоренко. Значну роль відіграв випуск журналу з аналогічною назвою, яким тривалий час опікувалася Надія Шклярська. Чимало років популяризації народної творчості на Львівському обласному радіо присвятив Володимир Кузик.
А поза тим упродовж багатьох десятиріч – «океан» роботи обопільної з працівниками Центру народної творчості та районних міських, сільських закладів культури, задля якомога уважливішого задоволення культурницьких потреб українців, утримання, збереження їхнього духовного українського єства.
Адже жити – це творити, сенс життя – у творчості!
Володимир Кузик, працівник ОДЦНТ і КОР з 1980-2010 рр.,
член Національної спілки письменників України,
Національної спілки журналістів України.