🪽 19 березня 1930 року у вчительську сім’ю Василя та Зінаїди Костенків прилетіли лелеки. Вони на своїх крилах у містечко Ржищів, що на Київщині, принесли весну і дівчинку-немовлятко, яку батьки назвали Ліною. Мабуть, у той момент вони ще не знали, що ця дитина поцілована Богом…
▪️ Уже в дитинстві Ліна зіткнулася із несправедливістю: вона не могла зрозуміти, за що й чому її такого хорошого, розумного, інтелігентного батька так безцеремонно й брутально принизили, відірвали від неї й матері (арешт на 10 років). Ця трагедія залишила глибокий слід в душі майбутньої поетеси і стала однією з головних тем у її поезії.
▪️ У школі ровесники захоплювались талантом, аристократичною вродою й напрочуд свіжими віршами, оригінальним поглядом на світ та вмінням відтворити побачене несподіваними словами.
▪️ Після Київського педагогічного інституту Ліна пройшла дуже вимогливий творчий конкурс і стала студенткою першого курсу Московського літературного інституту. На той час це був єдиний у світі вищий навчальний заклад, де майбутні поети і письменники могли здобути освіту. Так, саме у Москві. Вона гідно представляла українську поезію, хоча в той час мало хто наважувався писати, а ще більше — декламувати вірші українською мовою. Закінчивши з відзнакою інститут, повернулась до рідного Києва.
▪️ В українській літературі існує термін «шістдесятники», в основі якого лежить слово «шістдесят», бо інтелектуали, які виступали за свободу слова, права людини та культурну незалежність від радянської ідеології жили і творили у шістдесяті роки ХХ ст. До них і належала Ліна Костенко. Ідея українського відродження набувала дедалі більшого поширення. Це дуже турбувало комуністичне партійне керівництво, яке тільки й чекало команди з Москви, щоб вчинити розправу над поколінням письменників-шістдесятників.
▪️ Відплата не забарилася. Довгих 16 років Ліну Костенко не друкували, бо поетеса не йшла на жодні компроміси з комуністичною владою та з видавцями.
“Я трохи звір. Я не люблю неволі. Я вирвуся, хоч лапу відгризу”…
▪️ Лише 1977 р. збірка “Над берегами вічної ріки” успішно пробила штучно збудовану товсту інквізиторську стіну. Через два роки Ліна Костенко опублікувала роман у віршах “Маруся Чурай”, що став визначною подією українського письменства. Згодом виходить друком єдиний прозовий твір «Записки українського самашедшого».
▪️ Цьогоріч Ліні Костенко виповнюється 94 роки. Це роки патріотизму, національної свідомості, безкомпромісності, боротьби… ЇЇ називають «сумлінням української нації».
▪️ Ліна Костенко завжди була живим прикладом відданості мистецтву та та національним ідеалам.
▪️ Протягом свого життя поетеса отримала безліч високих нагород та визнань за свою творчість. Ось лише кілька з них:
• Лауреатка Державної премії ім. Тараса Шевченка за роман «Маруся Чурай» і збірку «Неповторність» (1987).
• Лауреатка Премії Антоновичів за збірку «Сад нетанучих скульптур» (1989).
• Почесна відзнака Президента України (1992).
• Лауреатка Міжнародної літературно-мистецької премії ім. О. Теліги (2000).
• Орден князя Ярослава Мудрого V ступеня (2000).
• Звання Героя України (відмовилася).
• «Золотий письменник України» (2012).
• Відзнака ім. блаженного священномученика Омеляна Ковча (2013).
• Орден Почесного Легіону (2022). Поетеса присвятила його українським військовим.
▪️ Вірші української поетеси відзначаються надзвичайною глибиною та гармонією.
▪️ У 1967 році Ліну Костенко номінували на Нобелівську премію з літератури, але… її поезія настільки вишукано-неповторна, що перекласти її іншими мовами майже неможливо.
▪️ Поетеса з 1991 року відвідує Чорнобильську зону. Наприклад, у 2005 році поетеса взяла участь в експедиції, де разом з істориками та культурологами займалася збереженням спадщини Полісся. Тема Чорнобильської катастрофи посіла важливе місце і в її творчості. Наприклад, у 2011 році вийшла книжка “Зоря на ім’я Полин: пам’ятаючи Чорнобиль”, до якої увійшли вірші поетеси та кіносценарій “Чорнобиль: Тризна” в італійському перекладі.
▪️ Ім’я Ліни Костенко вшановують не тільки в Україні і навіть не тільки на нашій планеті — 2015 року мала планета Сонячної системи № 290127 отримала назву Лінакостенко.
▪️ Після початку повномасштабної агресії РФ одна з найвидатніших українських поетес відмовилася покидати рідний Київ. Ба більше — під обстрілами й між повітряними тривогами вона написала цикл віршів про велику війну. Пропонуємо нові поезії Ліни Костенко з антології «Війна 2022».
Підкрадається лихо нечутними кроками.
Але раптом зненацька зупиниться мить.
Почорніє село обгорілими кроквами.
І на білому світі війна загримить.
Захлинаються кров’ю і димом світанки.
Вигинає імперія хижий хребет.
По дорогах повзуть розчепірені танки.
Причаїлася свастика в літері Zet.
А ще світяться хатки в зимовій завії.
Ще не знає ніхто, що йому на роду.
Лиш над Києвом очі святої Софії
спопеляють навіки новітню орду.
Ця ніч була загрозлива і темна.
І так хотілось тиші і тепла!
А вибух був — як жовта хризантема,
що на пів неба раптом розцвіла.
Струснуло стіни, і двигтіло довго ще.
Сирени вили, блискало на склі.
То що — тікати? Бігти в бомбосховище?
А не діждав би фюрер у кремлі!
Хай сам боїться — він уже вчорашній.
Посіють бомби — ненависть пожнуть.
Сирени виють. А мені не страшно.
Хто не тікав, того не доженуть.
У нас вже підриваються на мінах.
В полях по обрій брухту і броні.
У нас стрічають люди на колінах
своїх убитих хлопців на війні.
Росли, росли — і виросли хлоп’ята.
Чиїсь кохані і чиїсь сини.
Щоб Україна не була розп’ята,
пішли боротись, — хто ж, як не вони?!
Господь їм сил подвоїв і потроїв.
Здолали все, подужали заброд.
Так виникає нація героїв.
Так постає з населення народ.
Зміряйте Росії температуру —у неї біла гарячка.
Поставте діагноз — у неї параноя.
Вона хреститься на ікони,
а бомбить церкви й кладовища.
Її священники благословляють убивць.
Вернулись люди — а немає стін.
Пройшла орда , жорстока і запекла.
Регоче диявол.
І встає з руїн
Сивий Янгол українського пекла.
✍️ Творчість Ліни Костенко розібрана на цитати. Пропонуємо лише декілька з них:
https://www.youtube.com/watch?v=y2CgVsKs5_M
«Ця дівчина не просто так, Маруся.
Це — голос наш. Це — пісня.
Це — душа…»
▪️ Так можна сказати словами Ліни Костенко про саму Ліну Костенко. Але і про неї пишуть сучасники:
Ця Жінка родом з іншого століття…
Ця Жінка родом з іншого життя…
В її словах – світанки і зеніти
і непосильна цьому світу висота…
Коли її слова вже на папері
Стоять рядами вічні, як ліси…
Вона ж лише постукала у двері –
Так, будь ласкавий, чемно запроси…
Вона Тобі розкаже трохи більше,
Усе, що не вмістилося до книг…
Не бійся правди, що говорять вІрші,
Страшні слова – не чуємо яких…
Ця Жінка, мабуть, бачила чимало,
Ця жінка залатала сотні дір…
Ти з нею ще зустрінешся в фіналі,
Ти з нею ще зустрінешся, повір…
Її думки не кожному під силу,
Такі приходять тільки раз у світ…
Які безмежні в неї, Боже, крила!
Який високий і стрімкий політ!
Її слова вбираю, як повітря…
Прочитані разів вже більше ста!
Ця Жінка родом з іншого століття…
А, часом, думаю… що з іншого життя…
(Ілона Верхівська-Ельтек)