ДО 195-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПИСЬМЕННИЦІ – ГАННИ БАРВІНОК

🔸 Олександра Михайлівна Білозерська-Куліш (літературні псевдоніми Ганна Барвінок) увійшла в літературу як прозаїк, автор творів з народного життя. У центрі їх уваги був народний побут, етнографічне його змалювання. Якщо конкретизувати тематику літературного доробку Ганни Барвінок, то її цікавила доля жінки у сім᾿ї. Вона є однією з найцікавіших постатей шевченкової доби, а її твори й досі маловідомі сучасному читачеві. Як і багатьох інших українських митців, Ганну Барвінок не шанувала радянська влада, тому її творчість замовчували, а постать намагалися піддати забуттю.

▪ Народилася Ганна Барвінок 23 квітня (5 травня) 1828 року у Борзні (Чернігівська губернія). Походила вона з роду Білозерських, який дав Україні багато славних діячів.

▪ Олександра Білозерська отримала домашнє виховання та освіту, навчалась у приватному пансіоні.

▪ 15-річна Олександра та її майбутній чоловік (старший від неї на дев’ять років) познайомилися в Мотронівці; Пантелеймон Куліш, уже тоді амбітний письменник, приїхав погостювати на запрошення свого друга, Василя Білозерського, рідного брата Олександри. Упродовж літа він жив у окремій хатині, де написав “Чорну раду”. Куліш посватався, але мати не погодилася.

▪ Гордий та самолюбний, Куліш майже рік намагався забути про Олександру і знову з’явився до Білозерських. Відбулася відверта розмова між ним та невблаганною матір’ю дівчини; Олександра, покликана “заявити вирішальне слово”, заявила, що кохає Пантелеймона.

▪ І у 1847 році вийшла заміж за Пантелеймона Куліша. На весіллі старшим боярином був Тарас Шевченко. Після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства виїхала до Тули за місцем заслання чоловіка. Після звільнення із заслання подружжя Кулішів жило в Петербурзі, а з 1883 року оселилося на хуторі Мотронівка на Чернігівщині.

▪ До літературної праці спонукав Олександру Михайлівну чоловік. У 1860-му році надруковані перші її оповідання – «Восени літо», «Лихо не без добра». Пантелеймон Олександрович був редактором і видавцем творів дружини.

▪ За жанрами доробок письменниці був такий: психологічно-побутові оповідання («Сирітський жаль», «Хатнє лихо», «Нещаслива доля»), художній нарис («З дороги»), ідилічні твори («Вірна пара»), казкове оповідання («Русалка»).

▪ Новели Ганни Барвінок (а перше своє оповідання «Жидівський кріпак» вона написала ще у 1847 році у Варшаві, під час подорожі разом з Кулішем відразу після шлюбу) дістали в цілому шанобливу оцінку Бориса Грінченка («Кращі її оповідання належать і до кращих зразків українського письменства»); Івана Франка, який називав її «поетом жіночого горя»; Дмитра Дорошенка, який вважав, що ряд творів Ганни Барвінок «можуть сміливо посісти місце поряд із всесвітніми літературними образами поетичної й ніжної жіночої вдачі». Проте попри такі відгуки в радянські часи книжки письменниці не виходили, її творчість замовчувалась…

▪ Коли згорів рукопис українського перекладу «Біблії», над яким Куліш працював 25 років, умовила його почати роботу заново. Брала участь у розвитку філософії, ґрунтованої на українській державності.

▪ По смерті чоловіка продала садибу в Мотронівці, щоби видати його творчу спадщину. Її зусиллями видано найповніше досі зібрання творів письменника.Ганна Барвінок – організатор меморіального музею П.Куліша, який був створений на основі збережених документів, власних речей письменника, а головне – будинку. Клопоталася письменниця і про будівництво школи імені Пантелеймона Куліша у Борзні.

▪ За кілька тижнів до смерті письменниця готувалася до проведення щорічної панахиди та відзначення 50-річчя своєї літературної творчості, що призначене було на 27 липня 1911 року. Але, на жаль, 19 липня зупинилося серце Ганни Барвінок. Похована письменниця на своєму колишньому хуторі біля дорогих їй людей – чоловіка Пантелеймона Куліша і брата Василя Білозерського.

❗️ Ми не маємо права забувати спадщину цієї шляхетної, обдарованої жінки, її неповторну поетичну мову. У її серці завжди жила Україна. І цим вона заслужила право на нашу добру пам’ять.