Справжнє ім’я Марія Омелянівна Ленерт-Домбровська – це «ніжна сопілка» нашого краю, чий голос уже понад століття звучить у серці кожного українця, хто виростав на її віршах. Сьогодні ми згадуємо не просто поетку, а жінку, яка перетворила материнство та вчителювання на справжнє мистецтво.
Марійка Підгірянка – українська дитяча класика.
Скочив котик,
Сів на плотик.
Миє ротик
І животик.
Він біленький
І чистенький,
Гарний Мурчик
мій маленький.
Народилася майбутня зірка дитячої літератури 29 березня 1881 року на Івано-Франківщині. По татові українка, по мамі – німкеня. Її псевдонім – Підгірянка – не просто красиве слово, а вірність рідному підніжжю Карпат, яке вона оспівувала з особливим трепетом.
Майже 40 років свого життя вона віддала школі. Марійка була «народною вчителькою» у найглибшому розумінні цього слова: вчила дітей у сільських школах, часто в скрутних умовах, але завжди з вірою, що освіта та рідна мова – це фундамент нації.
1904 року в селі Рудне, де працювала, познайомилась з учителем місцевої школи Августином Домбровським, майбутнім педагогом, громадським діячем, послом до УНРади. 1905 року взяла з ним шлюб і народила чотирьох дітей.
ЇЇ поезія пахне чебрецем.
Її твори — це чисте джерело. Вона писала для тих, хто лише вчиться ходити й мислити. Її вірші, як-от «Співанки», «Веснянка», «Мати», вирізняються мелодійністю: багато її текстів стали народними піснями; щирістю: вона не повчала дітей, а розмовляла з ними на рівних; патріотизмом: навіть у часи цензури вона плекала любов до України та рідного слова.
ЇЇ спадщина не старіє.
40 років віддала шкільній роботі в селах Прикарпаття і Закарпаття та десятки років літературній діяльності.
Вона була вчителькою-новаторкою. КОЛЬОРОВА КРЕЙДА!
Працюючи з вересня 1900 року вчителькою Уторопської двокласної народної школи, Марія Ленерт впроваджувала в шкільну практику дещо нове. Уроки проводила з восьмої до дванадцятої та з другої до четвертої години. Вранці – з учнями третього-четвертого року навчання: обидвома річниками одночасно. Заняття тривало шістдесят хвилин. Цю годину ділили на дві півгодини: письмові і усні. Коли третій річник займався голосно (усно), то четвертий у той час виконував письмові завдання і навпаки.
Вона брала зошити учнів додому, перевіряла їх і виставляла оцінки, чого раніше у цій школі ніхто не практикував, її вихованці уважніше і старанніше виконували письмові завдання, – пише Михайло Мочульський. – На пополудневе заняття був призначений перший рік навчання.
Як радили педагоги-практики школи вправ, у перші тижні треба працювати над пробудженням свідомого слуху, щоб зір і слух взаємодоповнювалися.
Ці методичні поради вона враховувала: використовувала кольорову крейду, малюючи на дошці квіти, тварин. У Львові купила собі дві пачки таких крейд, щоб мати у запасі. Малюнки не лише викликали радість у дітей, але й сприяли посиленню уваги.
Часто на уроці придумувала до них коротенькі віршики — і діти вмить запам’ятовували їх. Відвідування уроків у класі значно поліпшилося, поведінка – теж.
Давала приватні уроки внукам Івана Франка.
Сьогодні Марійка Підгірянка залишається актуальною. У сучасному світі гаджетів її короткі, ритмічні та сповнені любові до природи рядки допомагають дітям відчути зв’язок із корінням свого народу. Вона довела, що можна бути видатною поеткою, залишаючись при цьому скромною сільською вчителькою.
Її 145-річчя – це нагода ще раз відкрити томик її поезій і прочитати їх своїм дітям чи онукам, передаючи те тепло, яке Марійка Підгірянка вклала в кожне слово.
У радянські часи за життя Марійки Підгірянки її книги не видавалися, окремі вірші з’являлися лише в журналах.
На будинку у селищі Рудне біля Львова по вул. Грушевського, де Марійка Підгірянка мешкала останні роки свого життя, встановлена меморіальна таблиця. А місцева школа носить її ім’я.
• Ім’я Марійки Підгірянки від 1991 року носить Івано-Франківський театр ляльок.
• Івано-Франківське обласне товариство української мови ім. Тараса Шевченка «Просвіта» у 1991 році заснувало премію імені Марічки Підгірянки в галузі літератури і мистецтва.
• У Косівському районі 1993 року засновано премію імені Марічки Підгірянки для освітян/ок району.
• На честь Марічки Підгірянки названий 22-ий курінь УПЮ.
У травні 1963 року пішла із життя у віці 82 років. А її вірші і досі вчать українські діти.
Похована на полі № 5 Личаківського цвинтаря у Львові.
Скочив зайчик в тернину
І роздер кожушину;
Йде лисичку просити
Кожушину зашити.
А лисичка регоче,
Зашивати не хоче:
– Де ти був? Нащо дер?
Ходи в дранім тепер!
Біжить зайчик до мами,
Зайшли очка сльозами:
– Мамко, любко, не бийте,
Кожушину зашийте!
Мама сина не била,
Кожушину зашила.
Зайчик очка обтер
І знов скаче тепер.