160 РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ЄВГЕНА ПЕТРУШЕВИЧА

ПЕТРУШЕВИЧ ЄВГЕН ОМЕЛЯНОВИЧ (1863 – 1940 рр.) – державний і політичний діяч, один із керівників української революції 1917-1920 р. Народився 3 червня 1863 року в сім’ї священика у м. Буську на Львівщині. Освіту здобув у Академічній гімназії у Львові і на правничому факультеті Львівського університету. Доктор права. У 1907-1918 рр. – посол до австрійського парламенту, заступник голови, в 1917-1918 рр. – голова Українського парламентського представництва. З 1910 р. – депутат галицького сейму.

У 1914-1918 рр. – член Головної Української Ради та Загальної Української Ради. 19 жовтня 1918 р. як президент Української Національної Ради проголосив створення ЗУНР. 4 січня 1919 р. обраний президентом Західноукраїнської Національної Ради (фактично – президентом ЗУНР). Після проголошення 22 січня 1919 р. Акта злуки УНР і ЗУНР став членом Директорії УНР.

Євген Петрушевич залишив помітний слід в історії України. Він був великим патріотом свого краю, свого народу, своєї держави – Західноукраїнської Народної Республіки. Завдяки авторитету й виваженій політиці УНРади на західноукраїнських землях ішов процес поступових конституційний змін за демократичним принципом, були відсутні будь-які прояви анархії, притаманні УНР. Його можна звинувачувати за окремішність Західної області у соборній моделі України, угоду галицької армії з А.Денікіним, гіперболізовану довіру до Антанти, але за відсутності будь-якої підтримки ззовні, за байдужого, а то й негативного ставлення провідних європейських держав до українського визвольного руху було важко знайти інший вихід.

Попри все Євген Петрушевич – це постать, без якої не уявити розвиток Української революції, історію ЗУНР та намагання створити соборну державу.

Самопожертва та усвідомлення своєї місії провідника народу – головні риси Євгена Петрушевича як державного діяча. Петрушевич був прикладом шляхетності та чесності у вчинках як для своїх прибічників так і для недругів.

Останні роки Петрушевич прожив у Берліні. Користуючись сприянням колишнього гетьмана Павла Скоропадського співпрацював з Українським національним об’єднанням та іншими емігрантськими організаціями. У вересні 1939 р., коли Німеччина напала на Польщу, він надіслав А.Гітлерові протест. 29 серпня 1940 р. тяжкохворий Євген Петрушевич помер у містечку Гермсдорф поблизу Берліна й був похований на цвинтарі римо-католицької церкви Св. Ядвіґи у столиці Німеччини. Хоч у цій країні тоді перебувала численна українська діаспора, але на церемонію прощання з небіжчиком з’явилося небагато людей. Пам’ятник на могилі поставили лише в 1959 р. завдяки зусиллям торонтського Об’єднання українських правників, а 2002 р. Відбулося перепоховання праху Є.Петрушевича на Личаківському кладовищі у Львові.