«ПРОСВІТА» – ОБЕРІГ НЕЗАЛЕЖНОСТІ ТА СОБОРНОСТІ УКРАЇНИ! (просвітницько-тематична розповідь) До 155 річниці заснування Товариства «Просвіта»

«Наука і пізнання – це найбільша сила народів».
Митрополит Андрей Шептицький

«Нам усім, як нації, ніщо не прийде задарма, нам ні від кого ніякої ласки не надіятися, тільки те, що здобудемо своєю працею, те буде справді наше придбання …
Єднаймося, братаймося
В товариство чесне.
Най братерством, щирим трудом
Вкраїна воскресне!»
Іван Франко.

Через всю історію наші предки формували дух людської і національної гідності, щоб збудувати міцні опори для національного самопізнання, щоб кожен з нас був справжнім сином свого народу і свого роду.

Відомо, що для того, щоб правильно оцінити якусь добу, треба духом перенестися в неї, щоб зрозуміти всі ті почування, всі ті думки, якими керувалися її керманичі.

Блажен, хто сіє у народі
Зерно найкраще на землі:
Зерно любові, братерства, згоди
В громаді, в хаті і сім’ї …
Олександр Кониський.

«Предтечі «Просвіти» вкладали патріотичну працю освічених верств України впродовж багатьох віків щодо піднесення культурного рівня народу, зокрема, внесок у духовну скарбницю гуртків книжників при княжих і єпископських дворах, а також в монастирях часів Київської Русі. За князювання Ярослава Мудрого в Києві державною справою став розвиток писемної культури на Русі, тісно пов’язаний з поширенням в країні християнства. У 30 р.р. ХІ ст. при Київській митрополії в оточенні князя виник гурток освічених людей-ерудитів, найвидатнішою постаттю в якому був письменник Іларіон, пізніше митрополит Київський. Під впливом діячів гуртка розвивалися майже всі галузі києво-руської культури.

Перші бібліотеки в Русі були організовані в ХІ ст., то були збірки грецьких рукописів, слов’янські переклади богословської літератури та богослужебних книг. Найбільші книгозбірні мали Києво-Печерський монастир, Софіївський Собор, при якому за часів Ярослава Мудрого працювало немало переписувачів. Мали свої бібліотеки освічені бояри та удільні князі.

З кінця ХVІ ст. в Україні почали виникати громадські культурно-освітні та релігійні організації – братства, які стали справжньою школою громадянського виховання. Першим було засноване 1586 р. Львівське братство, яке утримувало друкарню і школу. Згодом братства організовувалися у більшості міст Галичини, Холмщини, Підляшшя, Подніпров’я, Волині, інколи в селах … Навколо них гуртувалися письменники, видавці, редактори, які водночас були й учителями. Вони укладали та видавали підручники, були авторами релігійної літератури, поезії …

Необхідно зазначити, що у світовій історії жодна мова не зазнала такого нещадного нищення від сусідів-ворогів, як українська від Польщі і, особливо, від росії. Нищення української мови поляками, більшовиками-комуністами засвідчує низка документів.

… Цареві блазні і кати,
Раби на розум і на вдачу
В ярмо хотіли запрягти
Її, як дух степів, гарячу,
І осліпити, й повести
На чорні торжища, незрячу.
Хотіли вирвати язик,
Хотіли ноги поламати,
Топтали під шалений крик,
В’язнили, кидали за ґрати,
Зробить калікою з калік
Тебе хотіли, рідна мати.
Ти вся порубана була …
Максим Рильський «Рідна мова»

«Весна народів» 1848 р. не лише привела до скасування панщини і заснування зародків конституційного ладу в Австрійській імперії, але й сприяла розбудові національної свідомості українського народу Галичини, Буковини, Закарпаття.

«Головна Руська Рада», «Собор руських учених» стали першими форумами українсько громадськості, які поставили питання про державну самостійність українського народу, злуку єдинокровних братів «від Сяну до Дону», розвиток національної культури та освіти.

У 1848 р. в місті Коломиї було засновано першу українську читальню. «Собор руських учених» заснував науково-освітнє Товариство «Галицько-Руська матиця». У 1861 р. було організовано Товариство «Руська бесіда» і український театр. У 1868 р. серед університетської молоді народилася ідея щодо заснування Товариства «Просвіта», яке, за словами його організатора Степана Качали, повинно було «спомагати народну просвіту в напрямках моральнім, матеріальнім і політичнім через видавання практичних книжок, брошур в тій мові, якою народ говорить. Щоб за допомогою друкованого слова та літературної творчості рідною мовою «підняти дух народний, просвітити народ», відкрити йому світ, допомогти усвідомити гідність свою і свою силу»…

8 грудня 1868 р. у Львові в залі польської міської стрільниці по вул. Курковій (тепер Лисенка) було скликано перший загальний збір Товариства «Просвіта», на якому було фактично і започатковано діяльність тієї організації. Серед 65-ти присутніх найбільше було молодих людей – студентів, урядовців, вчителів.

Головою Товариства за пропозицією о. доктора Омеляна Огоновського був обраний молодий (27 років), але вже загально відомий музикант, письменник, професор академічної гімназії, журналіст Анатоль Вахнянин.

Так було засновано Товариство молодих людей, котрі виявляли бажання, намагалися служити народові, любили його мову.

«… та слави людської ми зовсім не бажали, бо не герої ми і не богатирі! Ні, ми невольники, хоч добровільно взяли на себе пута. Ми рабами волі стали. На шляху поступу ми лиш каменярі…»
Іван Франко

Львівська організація стала центром «Просвіти», її називали МАТІР’Ю всіх інших «Просвіт»!

Символом «Просвіти» була постать жінки, що крізь морок ночі йде до людей, із зорею над головою, тримаючи палаючий смолоскип НАУКИ, ОСВІТИ, ЗНАННЯ у правій руці. Той факел ніколи не згасав у душі нашого народу, навіть у роки сталінських репресій. Тепер, радісно пригадати, «що тут, у славному місті князя Лева, 1989 р. той факел – ще в умовах засилля комуністичних структур – підняли колони демонстрантів, на чолі яких ішли члени відродженого Товариства української мови ім. Тараса Шевченка.

За таких умов починала «Просвіта» свою працю – в той період, коли царська влада своїми указами та заборонами придушувала розвиток української культури, мови.

У 1938 р. «Просвіта» мала 14 750 власних будинків, 85 філій, 32 080 читалень, 2 065 театральних гуртків, 1 105 хорів, 104 оркестри, 439 самоосвітніх гуртків «Молодої Просвіти». Організувала і вела 845 гуртків любителів книжки, любителів шахів, квітів, кулінарії. Утримувала при читальнях 2 997 бібліотек.

У 1878 р. з дозволу Сильвестра Сембратовича «Просвіта» видала українських молитовник, написаний чистою народною українською мовою. Молитовник поряд з Біблією був головною книгою в кожній родині. Загальний тираж становив 95 300 примірників.

Засновано було Український Національний музей, більша частина фондів якого згодом перейшла до Національного музею ім. Андрея Шептицького, інші матеріали передано до музею НТШ. Отже, музей «Просвіти» поклав початок розвитку Української Національної музейної справи.

Через 27 років після заснування, 1895 р., завдяки пожертві Костя Левицького, «Просвіта» стала першим українським Товариством, яке спромоглося придбати власний будинок в центрі міста за адресою Площа Ринок, 10. Бібліотека в ньому займала три кімнати, а фонди були відкритими для користування. Примістила в себе всі українські товариства, фінансові засоби яких у той час були скромнішими.

Просвіта засяяла ясним сонцем.
Просвіта стала на сторожі духу народу.
Просвіта зорганізувала ціле життя народу.
Просвіта двигнула добробут народу.
Просвіта поклала основи під рідне шкільництво.
Просвіта боронить гідність і честь народу.
Просвіта плекає християнську віру й мораль.
Просвіта – найбільша добродійка народу.
Просвіта – захисниця і провідниця народу.

У 30-40 р.р. ХІХ ст. головним центром українського культурно-освітнього руху став Львів. Ширшає коло його учасників, серед яких поряд з представниками науки і вищого шкільництва, переважно духовного, появляються представники творчої інтеліґенції, студентської і учнівської молоді, нижчого духовенства … Завдання піднесення культурного рівня населення стає ще більш актуальним. Національного змісту набувають нові сфери духовного життя»… (Феодосій Стеблій).

Внаслідок тривалих полонізаційних дій, які торкнулися найперше інтеліґенції, українці увійшли у склад Австрійської монархії в стані, коли представниками інтеліґенції народу залишилися переважно греко-католицькі священники. За тих обставин духовенство надовго зайняло позиції «вищої верстви», виразника національно-політичних інтересів галицьких українців. Отже, жодної важливої ділянки суспільного життя не існувало, де б священники не брали діяльної участі. Пріоритетне місце займала просвітницька робота. Було чітке розуміння, що від рівня свідомості громад, розвитку їхніх знань і світогляду прямо залежить майбутнє українців, їх гідне місце серед інших народів. Тому просвітницька діяльність духовенством сприймалася як патріотичний обов’язок перед своїм народом.

На важливості просвіти як основи існування народу постійно наголошував Митрополит Андрей Шептицький. Необхідно відзначити, що в особі Митрополита Андрея «Просвіта» здобула багатолітнього доброчинця і потужну підтримку. Матеріальна допомога від Андрея Шептицького ставала неоціненною для розвитку ініціатив «Просвіти». Митрополит став натхненником, опорою і щедрим меценатом українського просвітницького руху в Галичині.
Важливий вплив на діяльність «Просвіти» мав Іван Франко. «Був тим, що серед хащів найдикіших просікав й пробивав шляхи для інших». (В. Радзикевич). Творчість, та й сама особистість Івана Франка формували свідомість молоді. Учні старших класів стежили за появою літературних новинок поета. Та найбільший інтерес серед молоді викликала сама особистість Іван Франка. «Коли хтось поїхав до Львова і мав щастя бачити Франка, то ми йому спокою не давали – який він собою, як балакає, як поводиться з людьми, чи привітний і говіркий, чи ні? Усе ми хотіли знати», – зауважував Б. Лепкий.

Взаємини письменника, історика, громадського діяча з Товариством не були простими. Іван Франко наголошував, що книжка рідною мовою повинна бути доступною не тільки кожному школяреві, гімназистові чи студентові, а й кожному селянинові, отже, має займати бодай рівне місце з польською та німецькою літературою у бібліотеках, книгарнях, приватних збірках. Поет шкільному товаришеві писав: «У нас в Дрогобичі руської книжки трудніше дістати, як з папороті цвіту».

Значний вплив на молодь відігравало знайомство з літературною спадщиною Тараса Шевченка. Щоб задовільнити величезний попит на «Кобзар» Тараса Шевченка львівські семінаристи переписували збірку поезій, таким способом поширювали її серед громад. Через брак повних друкованих видань переписувалися і розповсюджувалися «скорочені» примірники «Кобзаря». Практика переписування, передавання гімназистами творів поета проіснувала до 1867 р., коли вийшло перше галицьке друковане видання його поезій.

« «Просвіта!» Великодній дзвін українства. Саме вона розсіювала в Україні «мроки тьмові» чужеземного займанства, кликала тих, хто «живий, в кого думка повстала», до праці – невтомної, наполегливої, до будівництва власного Українського Храму – Держави. Саме за те її любив і любить народ, а так люто ненавиділи і ненавидять вороги – явні й приховані.

Кожен новий загарбник – чи то поляк пихатий, чи то німець жорстокий, чи москвин підступно-агресивний – намагався знищити Товариство. Але «Просвіта» жила. То в підпіллі, то лише у свідомості патріотів, то в напівофіційному ворожому стані. Жила і дала можливість розвинутися іншим патріотичним організаціям – «Пласт», «Рідна школа», «Сокіл», «Січ», «Маслосоюз», «Центросоюз», «Союз українок», а в наш буремний час Народний Рух України, численним патріотичним партіям, організаціям. В ОУН і УПА теж просвітянський вишкіл. «Просвіту» можна назвати не лише МАТІР’Ю інших українських товариств і угрупувань, але й МАТІР’Ю Незалежності! (за матеріалами статті Ганни Іваницької).

«Просвіта» має свою історію і пишається нею. Понад три чверті століття була частиною життя Галичини. Її називали СВІТЛОМ, ЗНАННЯМ, ДОБРОМ, ВОЛЕЮ Українського Народу. За короткий час після заснування, стала найважливішою національно-громадською організацією українців, основою для нових культурних, політичних, економічних, медичних, спортивних українських товариств «Просвіти» по містах і селах Галичини. Без «Просвіти» неможливі були б політичні здобутки Галичини у другій половині ХІХ на початку ХХ ст., відновлення Української Держави у 1918 р., боротьба за українську державність у міжвоєнний період. Товариство ставило своїм завданням виховати людину з твердим, непохитним «хочу» і «можу», «пораджу собі сам.»

Різним засобами і впливами «Просвіта» виховувала, формувала свідоме почуття України, українства у кожній людині. Професор гімназії Михайло Галущинський у 1921 р. написав вічні для кожного українця слова: «Україна не є особа, не є уряд, не є добродійна установа. Україна – се ти, чоловік, кождий зокрема. Але попереду спитай себе щиро, чи заслужив ти на таку почесну назву, як Україна. Як довго ти не заслужив собі сеї назви, так довго нема України для тебе. Учімося говорити, а враз з сим і поступати так, щоби ми змогли також сказати слова: «Україна се я!» А тоді не треба буде ні присяги, ні заклинання, що любимо Україну, що за неї готові все віддати. Щоденною працею, кожним поступком, ділом і словом будемо зазначувати, що «Україна се я!»

Товариство «Просвіта» перейшло через випробування. Перша світова війна фактично припинила діяльність «Просвіти». Російська окупація завдала великої шкоди Товариству. Було знищено бібліотеки, читальні, репресовано активних діячів. Деякі з них змушені були виїхати за межі Галичини. Польська влада чинила все більший і більший опір. У 1938 р. було заборонено відзначати 70-річний ювілей «Просвіти». За таких умов у низці місцевих «Просвіт» були проведені «німі свята». Люди тихим походом йшли навколо домівки-читальні, освячували прапор і мовчки розходилися.

«Той, хто знає як виглядала наша народна нива перед 70-ми роками, той знає, який тернистий шлях пройшла у своїй праці «Просвіта», будуючи на ній національне життя, – не може не відчувати гордощів, коли кине оком на те, як через «Просвіту», як її заходами один коло одного виростали нові будинки національного життя. Тут і кооперація, тут і культура, тут і мистецтво, тут і народне здоров’я. Одне слово, все, що творить життя свідомого, культурного народу. Це не голі слова – це гола дійсність.» (слова Василя Сімовича, виголошені у привітанні Просвіти» 9 грудня 1938 року.)

Більшовицький режим не міг пробачити «Просвіті» її виняткової ролі у розбудові світогляду людей, які здобували навики цивілізованого господарювання, позбувалися неуцтва і безкультур’я, долучалися до здобутків світової культури. Восени 1939 р. «Просвіта» була ліквідована.

Найбільшою втратою для української культури стало знищення величезної кількості українських книжок, рукописів, архівних матеріалів, медичних, господарських порадників. Тисячі діячів, активістів, членів «просвіти» було ув’язнено в таборах ГУЛАГу, заслано в сибірську тайгу і степи Казахстану, загинуло під час масових розстрілів у 1941 році, після того, як в Будинку «Просвіти» у Львові 30 червня 1941 р. було проголошено відновлення Державності України. Репресії уцілілих просвітян продовжувалися і в 1944 р.

Відновилася «Просвіта» у Львові 13 червня 1988 р. як Товариство української мови ім. Т. Шевченка, яке згодом прилучило собі назву «Просвіта». Головою Львівської організації був обраний відомий український письменник Роман Іваничук.

Роки діяльності Товариства упродовж історичного періоду – то роки напруженої праці для загального добра сотень і тисяч людей, за висловами: ЗНАННЯ, ПРАЦЯ, ВІРА, щоб українці пізнали себе самих, власну історію, власне «Я», утвердили себе як окрема нація. Про таке пізнання Юрій Липа висловив: «Як можна інакше дивитися на світ, як не з нутра власної раси? Божеським законом відчувати своє власне «Я», свою родину, цілий свій рід найвищим».

Так, «Просвіта» виховувала і мала героїв нації й ширила національну культуру!

Отже, українська історія сягає глибин віків, а Українська Національна Культура є унікальною і безцінною. «Бо велика культура світового рівня, із глибокими в часі традиціями, пройнята ідеями вселюдського гуманізму, основа української ідентичності”. (Павло Гриценко).

Ми маємо зберігати пам’ять про тих, хто творив історію «Просвіти», її почесних членів. «Велике твориться і вчора, і сьогодні». (Павло Мовчан). В Незалежності України є велика частка праці і зусиль просвітян різних поколінь.

Кожна історична дата – то певний символ. «Просвіта» – то і є ми з вами, то є позиція кожного , кому болять національні болі.

Михайло Драгоманов наголошував: «З якого боку не приступай до наших національних і громадських справ, а все виходить, що нема у нас справи важнішої, як просвіта народна».

Один із знаменитих чеських будителів Франтішек Палацький промовляв до народу: «Нація з усією сумою її духовних потреб та інтересів є не менш священною для нас, ніж забезпечення прав людини».

«Роль історичної «Просвіти» феноменальна,
роль нинішньої – доленосна».
(Павло Мовчан).

Того року «Просвіті» виповнюється 155 років. Вшанування тієї дати відбувається під час повномасштабної війни росії проти України. Проти нашого волелюбного народу росіяни застосовують геноцидні практики. Намагаються знищити нашу ідентичність, нашу історію, нашу мову, наші споконвічні традиції, прагнуть знищити Україну і Українців. Страх війни, кровопролиття – все те на обличчі кожної людини.

Наші бурхливі дні політичної нестабільності і напруги вимагають від кожного з нас стійкості, бути сильними національною волею і національним духом, віри в справу, якій служимо, як служили їй великі попередники, духовні, інтелектуальні світочі.

В ім’я сучасного і в ім’я майбутнього маємо активно діяти задля національної і державної волі. Нехай ніколи до нас не прозвучать слова Олеся Гончара: «Руйнуємо тим, що осторонь стоїмо.
Руйнуємо своєю байдужістю!»

«Спасенна наука національної самосвідомості, національної самоповаги, національної самооборони, національного самоутвердження хай прийде кожному з нас, українців, в незаміниму поміч … Засвоївши свої численні історичні прорахунки, зрештою, таки «запануємо ми, браття, у своїй сторонці», заживемо в добрі та повносиллі українського національного самовиявлення». (Анатолій Погрібний).

БУДУЙМО ЄВРОПЕЙСЬКУ УКРАЇНСЬКУ УКРАЇНУ!
СЛАВА УКРАЇНІ!
НАЦІОНАЛЬНИМ ГЕРОЯМ СЛАВА!
СЛАВА «ПРОСВІТІ»!
ЗІ СВЯТОМ ТЕБЕ, УКРАЇНСЬКИЙ НАРОДЕ!

Працівниками КЗ ЛОР НМЦКМЛ підготовлені сценарії:
1. «Світло «Просвіти», 2007 р. (до 140-річчя Товариства «Просвіта»)
2. «Культурно-просвітницьке Товариство «Просвіта» – оберіг духовності, історії України, її культури та традицій.», 2018 р. (до 150-річчя заснування Товариства «Просвіта»). Сценарій можна завантажити за посиланням:
https://docs.google.com/document/d/1-BaalMcZlObh2jvg5D5KypEPNgUnfmTa/edit?usp=sharing&ouid=106916504382579979111&rtpof=true&sd=true